Діяльність Ліги Націй у міжвоєнний період

 

2.1. Успіхи Ліги Націй

2.2. Невдачі в діяльності Ліги Націй

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Ліга Націй являла собою міжнародну організацію, що мала на меті, згыдно з її статутом, «розвиток співробітництва між народами і гарантію загального миру і безпеки». Вона існувала між двома світовими війнами і зіграла певну роль у консолідації сил миру і розвитку норм міжнародного права щодо попередження війн.

28 квітня 1919 р. прийнято Статут першої наднаціональної міжнародної організації – Ліги Націй. Проблемі вивчення Ліги Націй в різні часи присвятили свої праці Ллойд Джордж Д., Ходнєв А. С., Хорватський В. Л., Ілюхіна Р. М, Кушнір В. В.

Проекти створення міжнародної організації із забезпечення миру висувалися різними пацифістськими колами Великої Британії, США, Франції та інших країн ще в роки Першої світової війни. Зобов’язання створити Лігу Націй увійшло також і у «Чотирнадцять пунктів», що їх розробив президент США В. Вільсон в 1918 р. щодо післявоєнного устрою світу.

Ліга Націй належала до числа важливих чинників, що впливали на міжнародне політичне життя. Серед величезної кількості різноманітних справ, якими вона займалася, були і питання, пов'язані зі становищем українського народу, розвитком національного життя українців. Потрапляючи у сферу діяльності Ліги, останні неминуче ставали питаннями міжнародного політичного життя, набували міжнародної ваги.

Без вивчення того прояву, який українське питання знаходило у діяльності Ліги Націй, наше уявлення про міжнародні обставини української проблеми було б неповним і неточним, а відтак заважало б їх правильному розумінню. Метою даної роботи є дослідження особливостей діяльності Ліги Націй у міжвоєнний період. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

• розкрити мету та основні цілі створення міжнародної організації «Ліга Націй».
• висвітлити основні віхи функціонування Ліги Націй у міжвоєнний період крізь призму успіхів та невдач цієї організації.
• прослідкувати роль та вплив Ліги Націй на подальшу діяльність міжнародних організацій.

Становлення та робота цього інституту викликає інтерес не тільки як історична подія, але і як влучна паралель із сьогоднішнім становищем не менш поважної установи – Організації Об’єднаних Націй.

 

 

Ініціатором створення Ліги Націй став американський президент В. Вільсон. Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності усіх народів світу Президент США висловив у 14-му пункті своєї програми повоєнного мирного врегулювання. Він вважав, що Ліга Націй буде єдиним гарантом майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Його пропозиція наштовхнулася на заперечення, особливо з боку британської делегації.

Усе ж, на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. була створена спеціальна комісія, яка мала виробити статут Ліги Націй. Підготовлений нею проект статуту був ухвалений конференцією і включений до Версальського мирного договору 1919 р. та інших мирних договорів, якими завершилася Перша світова війна [4].

Спочатку членами цієї організації стали 44 країни, пізніше кількість їх збільшилась до 52. Статут Ліги Націй включався як складова частина всіх післявоєнних мирних договорів. Основними органами Ліги Націй були: асамблея (збори) представників всіх членів організації, Рада Ліги, а також постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце перебування основних органів Ліги Націй – Женева.

Асамблеї Ліги Націй скликались щорічно. Представники кожної держави мали на засіданнях один голос незалежно від кількості населення і величини території країни. Рішення асамблеї приймались одноголосно, за винятком спеціально обумовлених. Такий підхід приводив до численних безплідних дискусій і компромісів, неефективних рішень і в кінцевому рахунку – послаблення впливу Ліги Націй на міждержавні стосунки і вирішення міжнародних конфліктів. Рада Ліги Націй складалася з чотирьох постійних членів (Англія, Франція, Італія, Японія) та чотирьох непостійних, які щорічно переобиралися.

Головне завдання Статуту ЛН. Передбачалося:

• колективні дії в разі порушення статуту і війни
• збереження незалежності і тер цілісності держ
• якщо конфлікт не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН
• сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

• порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги
• ведення повної економ і політ ізоляції
• формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру [6]

Мандати Ліги Націй були затвердженні у Статті 22 Угоди Ліги Націй. Ці території були колишніми колоніями Німецької імперії і Османської імперії були поділені і залишенні під спостереженням Ліги після І Світової війни. Існували мандати трьох категорій:

Мандат «A» перша категорія: Це були території, що досягли певної стадії розвитку і могли були визнані незалежними. Вони були переважно колишніми частинами Оттоманської імперії.

Мандат «B» друга категорія: Це території, що «знаходилися в такій стадії, що обов'язково повинні