Діяльність Ліги Націй у міжвоєнний період

Китайський уряд попросив допомоги, але після довгої подорожі представників Ліги Націй на судні, посадові особи Ліги ознайомились з китайськими твердженнями, що японці вторглися незаконно, в той час коли японці стверджували, що вони діяли, за для підтримання миру в області. Не зважаючи що японці вельми шанувались в Лізі, Повідомлення Лайтона оголосило неправомірні дії Японії і потрібність повернення Маньчжурії Китаю. Проте, перед голосуванням у Лізі, Японія заявила про наміри вторгнення у Китай. Коли повідомлення пролунало на 42-х в зборах в 1933. Японія відійшла від Ліги.

Згідно уставу Ліги Націй, Ліга повинна була оголосити економічні санкції проти Японії, або зібравши війська оголосити війну проти неї. Проте, економічні санкції були майже даремні завдяки Конгресу США, що проголосував проти санкцій Ліги, не зважаючи на то що США брали участь у підписанні Версальського договору і приєднанні до Ліги. Будь-які економічні санкції Ліги були нісенітницею, тому що будь яка держава могла торгувати під прапором США. Армію Ліга не змогла зібрати завдяки егоїзму багатьох з її членів. Це означало, що країни на кшталт Британії і Франції не хочуть зібрати війська, щоб Ліга використовувала їх у власних справах. Японії була залишена Маньчжурія, покиЧервона Армія СРСР звільнила область і повернула її Китаю в кінці II Світової Війни в 1945.

Війна Гран-Чако, 1932-1935. Ліга була не в змозі була запобігти Чакській війні між Болівією і Парагваєм в 1932 у посушливому регіоні Гран-Чако Південної Америки. Хоча регіон був рідко населений, володіння регіоном надавало контроль над річкою Парагвай, яка надавала би одній з двох країн, що не мали виходу до моря, вихід до Атлантичного океану, і було також припущення, що не підтвердилось, про наявність у Гран-Чако нафти. Прикордонні сутички в кінці 1920-х досягли апогею у вигляді війні в 1932, коли болівійська армія, виконуючи наказ президента Даніело Саламанча Урей, напала на парагвайський гарнізон Вангуардія. Парагвай апелював до Ліги Націй, але Ліга не прийняла заходи.

Війна була лихом для обох сторін, приводячи обидві країни до краю економічної кризи. На 12 червня 1935 час підписання перемир'я, Парагвай захопив контроль над більшістю регіону. Це було визнане в 1938 перемир'ї, по якому Парагвай отримав три-чверті Північного Чако.

Італійське вторгнення в Абіссінію, 1935-1936. В жовтні 1935, Беніто Муссоліні послав Бадольо П'єтро і 400, 000 війська для вторгнення Абіссінію. Італійські війська легко завдали поразки погано озброєним абіссінцям, і захопили Аддис-Абебу в травні 1936, змусивши імператора Хайле Селассіє I втекти. Італійці використовували хімічну зброю (іприт) і вогнемети проти абіссінців. Ліга Націй засудила агресію Італії і наклала економічні санкції в листопаді 1935, але санкції були в значній мірі неефективні. Оскільки Стенлі Балвін, британський прем'єр-міністр, пізніше зазначив, що ніхто не мав військ під рукою, щоб протидіяти італійському нападу. 9 жовтня 1935, США (що не були членом Ліги) відмовилися співробітничати з Лігою.

У грудні 1935, Угода Хора-Лаваля була спробою британського міністра закордонних справ Хора і французького прем'єр-міністра Лаваля, закінчення конфлікту в Абіссінії, по плану Абіссінія мала бути поділена на дві частини – Італійський сектор і Абіссінський сектор. Муссоліні був готовий підписати цю угоду; проте, угоду викликала хвилю протестів як в інформація про новини Договору був даний течу і як в Британії, так і у Франції. Уряди цих країн відмовились від підписання цієї угоди

Громадянська війна в Іспанії, 1936-1939. 17 липня 1936, розпочався озброєний конфлікт, між іспанськими республіканцями (лівий уряд Іспанії) і Націоналістами бунтівниками, офіцерами іспанської армії). Альверз дель Вайо, іспанський міністр закордонних справ, апелював до Ліги у вересні 1936, щоб війська Ліги захистили її територіальну цілісність і політичну незалежність. Проте, Ліга не могла безпосередньо вступати в громадянську війну в Іспанії ні запобігти іноземному втручанню в конфлікті. Гітлер і Муссоліні продовжували допомагати генералу Франкоповстанцям – націоналістам, Радянський Союз допомагав Іспанським республіканцям. Ліга спробувала заборонити втручання добровольців.

 

 

Вивчаючи досвід Ліги націй, слід урахувати розбіжність оцінок її діяльності, даних різними авторами на різних історичних етапах. Узагальнюючи існуючі концепції, не важко побачити насамперед дві тенденції: прагнення одних зобразити дії Ліги в рожевому світлі і протилежне намагання інших – всю історію цієї міжнародної організації фарбувати однією чорною фарбою, концентруючи увагу лише на її недоліках та помилках. Остання тенденція чітко простежується в публікаціях радянських авторів, які аналізували дії Ліги націй головним чином під кутом зору того, якою мірою вони суперечили або відповідали інтересам радянської держави. Безпорадність Ліги націй в умовах розв'язання другої світової війни підірвала довіру світової громадськості до цієї міжнародної організації як інструменту миру й загальної безпеки. Але сумна історія Ліги не знищила саму ідею необхідності об'єднаних зусиль в інтересах збереження миру.

Прагнення до колективної безпеки ще