Діяльність українського сокільського товариства за головування В. Нагірного

товариств був заклик: “Боротись будемо, соколи всі ми, за нашу святу Україну! ”, а кредом товариства було: “Міцне й суцільне зосередження гармонійно зрізничкованого суспільства – нації” [17, арк. 16].

Спираючись на засади національно-визвольної боротьби слов’янських народів, у 1892 р. В. Нагірний та В. Лаврівський розробили статут українського “Соколу”, головне завдання якого полягало у “побудові соборної України, яка б не зазнавала національного, політичного та духовного гноблення” [15, арк. 3]. Спрямовуючи свою діяльність у галузь фізичного виховання, український сокільський рух прагнув “розбудити і плекати в громадянстві рухливість, товариськість, народну свідомість за поміччю руханки, змагу (спорту – Авт.), руханкових ігор і забав пласту, мандрівництва”, а протипожежною діяльністю – виховати “єдність і послух, витривалість і почуття обов’язку” [14, арк. 2].

Однак галицьке намісництво довго не затверджувало статут українського сокільського товариства. Двічі влада відхиляла його, хоч це був практично переклад чеського статуту, яким користувалися і польські товариства в Галичині та в інших країнах. Статут українського гімнастично-спортивного товариства “Сокіл” був затверджений лише 26 липня 1893 р. австрійським міністерством внутрішніх справ (наказ №18026) і Галицьким намісництвом 3 серпня 1893 р. (наказ №62583) [4, с. 23]. Незважаючи на перепони австрійської адміністрації та польських політичних чинників, все ж таки 11 лютого 1894 р. у Львові в будинку “Бесіди” відбулись перші загальні збори членів товариства “Сокіл”. Саме з цього часу починається історія організованого українського сокільського руху на західноукраїнських землях.

Головою новоутвореного товариства “Сокіл” було обрано В. Нагірного, а його замісником В. Лаврівського. Львівський “Сокіл” проголошувався як товариство широкого культурного спрямування, доступне усім хто бажає стати його членом [6, с. 191]. Демократичний характер діяльності “Сокола” підтверджує й аналіз усіх протоколів засідань і загальних зборів українського молодіжного товариства. В. Нагірний – один із засновників “Сокола” вбачав, що дане товариство має знаходитися на одному щаблі з такими наявними, вагомими та відомими на той час українськими інституціями, як “Просвіта”, “Народна торгівля”, “Дністер” та ін.

Саме з цього часу із закликом “Бодрімося! ” і розпочалась історія організованого українського сокільського руху на західноукраїнських землях. Про відкриття у Львові українського сокільського товариства широко повідомляла преса. Як підкреслив один із організаторів українського сокільства – В. Лаврівський, чехи з пильністю стежили за розвитком українського сокільства та підтримували поширення сокільських ідей серед слов’янських народів. Так, перша публічна згадка про заснування українського “Сокола” з’явилася саме в чеському “8Ьогпіку8око1піт” в статті доктора Й. Шайнера “МаєеЬеєІа” [7, с. 3]. В українських періодичних виданнях зазначалося, що під час виборів першого голови товариства, Євген Барвінський запропонував кандидатуру професора Володимира Шухевича, на що той, відмовився на користь Василя Нагірного – директора спілки “Народна торгівля”. Газета “Діло” подала відомості про перебіг перших зборів щойно заснованої організації. Характерна особливість, що відразу сприяла широкому зацікавленню “Соколом” – до сокільської ідеї, як до перспективної й прогресивної в українських справах прихильно поставилася передова академічна молодь й окремі представники громадсько-політичного життя.

Сокільська система виховання заохочувала українців своєю демократичністю, гармонійним поєднанням духовності й тілесності, сприяла національному самоутвердженню. Сама назва товариства “Сокіл” була привабливою для широкого загалу, адже як пояснювали організатори сокільського руху – “сокіл – шляхетний птах, з бистрим зором і могутніми крилами, неперевершеною швидкістю лету, а в геральдиці виступає як символ сміливості, шляхетности та символ свободи і змагу” [6, с. 191].

Як зазначали організатори українського сокільського руху: ““Сокіл” – це не лише тіловиховне товариство, але і засіб до пробудження народної свідомості та піднесення тілесної і духовної сили цілого народу” [16, арк. 3]. Кожний, хто прагнув вступити до українського “Соколу”, повинен був скласти присягу, зміст якої був наступним: “Прирікаю для добра Української нації, чесно і совісно виконувати свої обов’язки в українському сокільстві і повисуватися усім наказам Сокільській Старшині” [16, арк. 3].

Передусім зацікавленість до діяльності українського “Соколу” виявляла молода українська інтелігенція Львова. Прихильниками та активними членами

“Сокола” в перші роки його існування були Богдан Лепкий (в майбутньому талановитий літератор), Іван Белей (редактор газети “Діло”), Юрій Тобілевич (син І. Карпенка-Карого), Осип Коциловський (в майбутньому доктор теології), Ярослав Вінцковський (композитор), І. Крип’якевич (відомий історик), М. Шухевич (доктор юридичних наук, відомий адвокат) та ін. Дещо згодом до молодіжного товариства “Сокіл” стала залучатися і молодь. Це були насамперед учні шкіл, гімназій та студенти – сини І. Франка Тарас, Петро та Андрій, а також Степан Гайдучок, Михайло Рудницький, Олена Степанів, Роман Сушко та ін.

Активна участь діячів української інтелігенції в сокільському товаристві у перші роки його становлення, сприяла залученню до лав “Соколу” широких