Діяння як предмет правового регулювання в сімейному праві

 

Явор О. А.

 

Анотація. У статті надано загальну характеристику діянь як юридичних фактів в сімейному праві. Вказане питання розглядається з точки зору необхідності знаходження балансу між приватністю, як одним із фундаментальних прав людини і загальним благом, на забезпечення якого має бути спрямоване державно-правове регулювання суспільних відносин. Автор розкриває особливості юридичних діянь у сімейному праві, встановлює їх основні характеристики. Реалізація автором вказаного завдання відбувається у світлі тих загальнотеоретичних положень, які вже здобули статус доктринальних, що є кроком на шляху до виявлення загальних закономірностей і специфіки дії юридичних фактів у сімейному праві у порівнянні з іншими галузями права.

Ключові слова: юридичні факти, сімейне право, діяння, дія, бездіяльність.

Постановка проблеми. В умовах все більшого ускладнення суспільних відносин, появи нових моделей взаємодії між їх учасниками, значного впливу науково-технічного прогресу на реалізацію людиною її особистих прав і свобод, постійної зміни уявлень, що довгий час вважалися традиційними, про ті чи інші сімейні цінності й необхідність їх захисту з боку держави, високої мобільності людей і все меншої їх зв’язаності в своїх приватних відносинах державними кордонами особливу актуальність здобуває виявлення ролі юридичних фактів у регулюванні сімейних правовідносин, особливо тих із них, які залежать від волевиявлення людини.

Увага до юридичних фактів саме в сфері сімейного права зумовлена також все більшою актуалізацією питання щодо знаходження балансу між приватністю як одним із фундаментальних прав людини і загальним благом, на забезпечення якого має бути спрямоване державно-правове регулювання суспільних відносин. Як із цього приводу вказують західні дослідники, саме сімейне право є точкою перетинання й зворотного зв’язку між сім’єю та державою: сім’я відіграє формуючу роль у суспільстві, але закон і суспільство також здійснюють формуючий вплив на сім’ю [1, р. 834; 2, р. 109].

Розкриття природи юридичних фактів і їх ролі у регулюванні сімейних відносин буде неповним без звернення до питання про особливості юридичних діянь, як юридичних фактів у сімейному праві, встановлення їх основних характеристик. Вирішення названих завдань становить мету цієї статті. її реалізація має відбуватися у світлі тих загальнотеоретичних положень, які вже здобули статус доктринальних, із метою виявлення загальних закономірностей і специфіки дії юридичних фактів у сімейному праві порівняно з іншими галузями права. Так, зокрема, необхідним є врахування результатів теоретичних розробок вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували цивільні та шлюбно-сімейні відносини у вітчизняному та міжнародному приватному праві. Це роботи таких вчених, як: Н. А. Алексєєв, Л. В. Афанасьєва, М. М. Богуславський, В. І. Борисова, С. М. Братусь, О. В. Дзера, І. В. Жилінкова, І. І. Лукашук, Н. В. Рабінович, З. В. Ромовська, І. В. Спасибо-Фатєєва, С. Я. Фурса, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, В. Л. Яроцький та багатьох інших.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, потреба в правовому врегулюванні суспільних відносин з’явилася тоді, коли усвідомлена свобода суспільної поведінки індивідів вже не вписувалася у масштаб природно-інстинктивної керованості. Будь-який контакт з іншою людиною, навіть на рівні сімейних і побутових відносин (ведення спільного господарства, народження дітей, не кажучи вже про найпростіші угоди та розподілення участі у вирішенні соціальних питань), негайно ставив питання про право і не право, про взаємні зобов’язання тощо. Більше того, з перших днів нашого існування розуміння себе й наш характер тісно пов’язані з нашими відносинами з іншими людьми [3, с. 307]. Ми в певних точках нашого життя залежимо від інших, і багато інших людей залежить від нас. Для багатьох людей їх самоідентифікація базується великою мірою на тих правовідносинах, учасниками яких вони виступають [4, с. 1; 5, с. 12]. Насправді, ми не є по-справжньому вільними «проживати наші життя так, як ми обираємо», оскільки наш вибір завжди обмежений нашими зобов’язаннями, реаліями й відносинами, які вбудовано в наше життя [6, с. 15; 7, с. 23]. Й переважна більшість їх пов’язана із нашими сімейними відносинами. Слід зауважити, що правове розуміння поведінки охоплює не будь-яку активність особи, а обмежується такими критеріями: 1) соціальна значущість поведінки, тобто це лише такі діяння, які «прямо чи опосередковано зачіпають права та інтереси особи, суспільства, держави та соціально-публічних утворень» [8, с. 73]; 2) вираженість поведінки ззовні, в формі конкретних дій; 3) усвідомлення таких дій. Поведінка, що не піддається контролю зі сторони вольових та інтелектуальних механізмів особи, не може регулюватися правом. До цього переліку слід додати ще одну важливу ознаку, тісно пов’язану із названою характеристикою соціальної значущості поведінки. Юридично значуща поведінка має перебувати в сфері правового регулювання: право регулює не всі суспільні відносини, а лише ті, що можуть контролюватися і забезпечуватися державним примусом. Для цього суспільні відносини мають бути індивідуалізовані, а головне, виявлятися у вольовій поведінці суб’єктів. Відповідно, предметом правового регулювання, у тому числі в сімейному праві, є вольові свідомі юридично значущі діяння.

Вказані характеристики особливої актуальності набувають в аспекті регулювання сімейних відносин: адже завданням права стає визначення тих діянь, які можуть переводити ті чи інші відносини до сфери правового регулювання. Так, Сімейний кодекс України досить обережно обумовлює критерій, за яким має визначатися межа правового регулювання сімейних відносин: відповідно до ч. 3 ст. 7