Діяння як предмет правового регулювання в сімейному праві

Отже, юридично значущі діяння, що можуть слугувати юридичними фактами, – це:

діяння окремих індивідів або колективів людей, різноманітних форм їх організації;

діяння, які зовні виражені у формі конкретних фізичних дій або бездіяльності. Це об’єктивна, тобто зовнішня сторона поведінки, що може мати форму конкретної фізичної дії (активної поведінки) або форму бездіяльності (пасивної поведінки). Намір суб’єкта щось вчинити, не втілений у поведінку, юридичних наслідків не викликає. Тому жодної юридичної сили не буде мати намір одружитися, навіть якщо про нього буде повідомлено публічно, якщо особи так і не подали заяву до органу реєстрації актів цивільного стану. Якщо ж заяву було подано, то це є юридичною дією, що тягне за собою такі можливі юридичні наслідки – або право укласти шлюб за поданою заявою, або у разі відмови від укладення шлюбу за вимогою іншої сторони відшкодувати нанесену шкоду, якщо буде доведено її завдання. Інших юридичних наслідків за чинним сімейним законодавством України факт подання заяви тягнути не може;

передбачені нормами позитивного права або принаймні такі, що охоплюються дією принципів права (від основоположних – справедливості, свободи, рівності, гуманізму – до галузевих і принципів інститутів права). Іншими словами, наявність прогалини в позитивному праві не робить поведінку, варіант якої формального закріплення не здобув, юридично незначущою;

усвідомлені вольові діяння (мають інтелектуально-вольовий характер). Право, як відомо, здатне впливати тільки на таку поведінку людей, яка носить усвідомлений характер і контролюється волею людини. Внаслідок цього поведінка, що не контрольована свідомістю і волею людини, не може бути об’єктом правового впливу. Цим великою мірою зумовлена позиція Європейського суду з прав людини щодо недопустимості правової оцінки з боку держави поведінки людей нетрадиційної сексуальної орієнтації щодо її правомірності чи неправомірності. Інша справа, що Європейський суд визнає за державою свободу розсуду щодо вирішення питання щодо можливості офіційного укладення шлюбу такими особами, або юридичних наслідків їх фактичного проживання і спільного ведення домашнього господарства: держава залишає за собою право за такою поведінкою не визнавати статус юридичного факту. Що стосується діянь, які не мають свідомо-вольового характеру, то вони не охоплюються поняттям юридично значущих діянь (вони є поведінкою в фізіологічному або будь-якому іншому неюридичному розумінні, але не є поведінкою в цілях правового регулювання). З точки зору права подібне діяння може отримати кваліфікацію іншого юридичного факту;

завжди соціально значущі діяння. Вчинки людей, що не здійснюють жодного впливу на суспільні відносини, є, як прийнято вважати, байдужими для права. Для сімейних правовідносин важливо те, що окремі аспекти відносин, які не потрапили до сфери правового регулювання на нормативному рівні (не були закріплені в приписах законодавчих актів та інших джерелах права), можуть стати предметом правового регулювання за волевиявленням самих учасників таких відносин: відповідно до ч. 2 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Крім того, слід враховувати, що саме юридичні діяння порівняно з іншими юридичними фактами особливо яскраво демонструють справедливість висловленого в юридичній науці твердження, відповідно до якого люди не тільки орієнтуються на правові наслідки, але й враховують юридичні факти, які ці наслідки обумовлюють. Поява одних юридичних фактів відповідає інтересам суб’єктів, і вони роблять необхідні кроки для того, щоб ці факти виникли (реєстрація шлюбу, укладення шлюбного договору, усиновлення, встановлення батьківства, подання позову про зобов’язання виплати аліментів тощо), появи інших юридичних фактів намагаються уникнути (підстави для застосування заходів юридичної відповідальності, пропуск строків позовної давності і т. д.). Юридичні факти, і в першу чергу, юридичні діяння, таким чином, – не пасивний елемент механізму правового регулювання. Встановлення тих або інших юридичних фактів може використовуватися і реально використовується законодавством, як засіб впливу на поведінку суб’єктів. Важливим є те, які соціальні обставини можуть і повинні мати юридичне значення, як з маси важливих і другорядних ознак соціальної ситуації вибрати саме ті, які повинні стати юридичними фактами [15, с. 253].

Отже, з точки зору інтересів суспільства юридично значущі діяння можуть оцінюватися як корисні, допустимі, або нейтральні (розірвання шлюбу, поділ спільної сумісної власності тощо) чи шкідливі для нього. Корисною є конструктивна правова активність суб’єктів (наприклад, укладення шлюбу, виховання дітей, утримання непрацездатних батьків тощо). Соціально шкідлива поведінка, навпаки, порушує нормальні соціальні зв’язки (укладення фіктивного шлюбу, невиконання батьківських обов’язків, відсутність державної реєстрації дитини протягом місяця з дня її народження та ін.). Прикладами допустимої, або нейтральної, поведінки може бути розірвання шлюбу, поділ спільної сумісної власності тощо; діяння, підконтрольні державі. Держава, регулюючи поведінку людей і оцінюючи її як правомірну або протиправну, встановлює і відповідні правові наслідки: правові гарантії для правомірної поведінки і заходи примусу для поведінки протиправної; діяння, які, зазвичай, спричиняють або здатні спричинити певні юридичні наслідки. Вони виступають юридичним фактом – підставою виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин або відповідних правових станів; діяння, що характеризуються структурованістю – будь- які діяння в сфері права можуть бути оцінені (кваліфіковані) з точки зору об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони.

Висновки. Підводячи підсумок сказаному, можемо назвати такі основні характеристики юридично значущих діянь, що виконують роль юридичних фактів у сімейному праві: такі діяння обов’язково мають охоплюватися предметом регулювання сімейного права; окреслення кола відповідних юридичних фактів великою мірою залежить від розсуду держави, культурних традицій того чи іншого суспільства, історичного етапу розвитку, ставлення суспільства до тієї чи іншої проблеми (особливо складними питаннями стають ті, з приводу яких немає консенсусу в суспільстві, і часто останньою інстанцією, яка має визначити, чи є те або інше діяння в сфері сімейних відносин юридичним фактом, є суд; це так звані hard cases (складні справи), такі як визнання одностатевих шлюбних відносин, надання таким парам правової можливості уси- новлювати дітей, правові наслідки зміни статі, визнання норм релігійного права в регулюванні шлюбно-сімейних відносин у світських країнах, якщо спір виникає між представниками відповідного віросповідання, тощо) ; юридичні діяння знаходять вираз у формі дій або бездіяльності, завжди носять вольовий і усвідомлений характер, володіють ознакою суспільної значущості. Наведені ознаки одночасно виступають певними обмежувальними критеріями для держави, яка не може поширити юридичний вплив на ті діяння, які хоча й вчиняються у сфері сімейних відносин, але не відповідають названим вище ознакам.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. McClain L. C. Family Constitutions and the (New) Constitution of the Family / L. C. McClain // Fordham Law Review. – 2006. -Vol. 73. – Р 833-881.
2. McClain L. C. Love, Marriage, and the Baby Carriage: Revisiting the Channelling Function of Family Law / L. C. McClain // Cardozo Law Review. – 2007. – Vol. 28. – Р 101-151.
3. Carle S. Theorizing agency / S. Carle // Am Univ Law Rev. – 2005. – № 55. – Р 307-365.
4. Nedelsky J. Law’s relations / J. Nedelsky // Oxford University Press. - 2012. – 1 р.
5. Barvosa-Carter E. Mestiza autonomy as relational autonomy: Ambivalence and the social character of free will / E. Barvosa-Carter // J Polit Philos. – 2007. – № 15. – P 1-21.
6. Nedelsky J (1989) Reconceiving autonomy: sources, thoughts and possibilities / J. Nedelsky // Yale J Law Feminism. – 1989. – № 1. – Р 7-36.
7. Herring J. Relational Autonomy and Family Law / J. Herring. – Springer Cham Heidelberg, 2014. – 60 р.
8. Харитонов Є. О. Деякі питання класифікації юридичних фактів [Текст] / Є. О. Харитонов // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 42. – 73 с.
9. Кривенко Ю. В. До можливості визнання релігійного шлюбу [Текст] / Ю. В. Кривенко // Університетські наукові записки. – 2013. – № 3. – С. 141-145.
10. Страссер М. Одностатевий шлюб та право на приватність [Текст] / М. Страссер // Право США. – 2012. – № 1-2. – С. 118-129.
11. Завальнюк В. В. Принцип історизму в право- і державознавстві [Текст] / В. В. Завальнюк // Право України. – 1998. – № 2. – 22 с.
12. Яцина О. Ф. Соціальні стереотипи у контексті шлюбно-сімейних стосунків [Текст] / О. Ф. Яцина // Вісник Одеського національного університету. Психологія. – 2012. – Т. 17, Вип. 8. – С. 446-452.
13. Family Law. Issues, debates, policy / Edited by Jonathan Herring. – Willan Publishing, 2001. – 2 р.
14. Судовий розгляд справ, пов’язаних із вчиненням насильства в сім’ї в Україні: проблеми відповідності міжнародним стандартам та шляхи вдосконалення. Науково-практичний посібник / М. В. Євсю- кова, ГО. Христова, О. А. Шаповалова та ін. / За заг. ред. О. А. Шаповаловой, С. О. Павлиш – К. : ТОВ «Компанія «Ваіте», 2011. – 7 с.
15. Матійко М. В. Місце юридичних фактів у реалізації інформаційної функції цивільного права [Текст] / М. В. Матійко // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип. 56. – С. 252-257.