Допоміжні історичні дисципліни в польщі (1988-2015 рр.)

У червні 2006 р. в Інституті історії Польської академії наук відбулася наукова конференція, присвячена створенню робочої групи багатотомної монографічної серії з допоміжних історичних дисциплін. Власне, такий проект ще в 1950-х рр. запропонував Т. Мантойфль – тодішній директор установи. Як наслідок тоді вийшли друком монографії з генеалогії, сфрагістики, геральдики, дипломатики, палеографії . У 2009 р. з’явилася перша книга сучасного проекту авторства проф. Ц. Кукля, присвячена історичній демографії . Упродовж 2013-2015 рр. світ побачили «Старопольська дипломатика», «Видання історичних джерел», «Руська палеографія», «Історична географія: Нарис проблематики», «Запрошення до османістики: Типологія й характеристика джерел мусульманських сусідів давньої Речі Посполитої: Османської імперії та Кримського ханства», «Польська костюмологія як допоміжна історична наука» . У січні 2010 р. відбулася чергова конференція, присвячена допоміжним історичним дисциплінам. Коло питань концентрувалося на згаданому проекті багатотомного видання.

2-4 грудня 2010 р. м. Казімеж-Дольний приймало конференцію, присвячену допоміжним історичним дисциплінам – «Науки, які дають можливість пізнавати історичні джерела: Теорія й методи досліджень у дидактиці» . Учасники заходу критикували надмірну спеціалізацію допоміжних історичних дисциплін, а ситуацію в гуманітарних науках у Західній Європі (коли предмет історія поступово відтісняється суспільними науками на чолі з культурною антропологією) було подано як приклад загроз, перед якими може опинитися польська історична наука.

З ініціативи вихованця закладу допоміжних історичних дисциплін Яґеллонського університету, а нині його керівника проф. З. Пеха у грудні 2003 р. в м. Торунь відбулася перша сфрагістична конференція. Упродовж 20062008 рр. у Кракові проходили реґулярні сфрагістичні семінари. На сьогодні видано три томи матеріалів, один з яких присвячено торунській конференції , інший – науковому заходу у Зеленій Ґурі, а третій зібрав матеріали трьох семінарів, які відбулися у Кракові 2006-2008 рр.  

У 2006 р. заклад допоміжних історичних дисциплін та архівістики інституту історії й міжнародних відносин Щецинського університету організував конференцію на тему «Довкола знаків: Герби, монети та печатки на Помор’ї, у Силезії та в Любуській землі до 1945 р. «, результатом якої стала однойменна збірка матеріалів.

Раз на декілька років відбуваються конференції в Казімежу-Дольному. Так, 23-24 листопада 2015 р. пройшов захід на тему «Дидактика допоміжних історичних наук», присвячений викладанню цього курсу у вищій школі. До речі, тема ця неабияк актуальна. Ідеться про те, аби зберегти підготовку фахівців із «непопулярного» університетського напряму. Тут фахівці відзначають комплекс проблем, одна з яких – зменшення годин викладання латини в ліцеях. Відповідно, студенти-історики, замість системної роботи над латиномовними джерелами (основними у цій ділянці) мають витрачати чимало часу на вивчення стародавньої мови в університеті. Що, своєю чергою, впливає на вибір тем маґістерських праць. Дається взнаки й зменшення потоку студентів на спеціальність допоміжних історичних дисциплін з огляду на проблеми з подальшим працевлаштуванням.

Видання на пошану

Доброю традицією серед польських істориків стало вшанування знаних фахівців спеціальним виданням. Світ побачили збірки, видані на пошану С. К. Кучинського , Ю. Шиманського , Б. Вирозумської , Р. Керсновського , Я. Беняка , К. Бобовського , К. Ясинського .

Такі публікації є свого роду синтезами допоміжних історичних дисциплін, певними підсумками коротких хронологічних проміжків вивчення проблем, своєрідними посібниками. Вони також показують роль і місце особи (історика) у формуванні дослідницьких напрямів, демонструють історичне тло, в якому працювали фахівці. Ключові складові у цьому жанрі наукової літератури – curriculum vitae та бібліографія ювіляра.

Бібліографії

Найповніша на сьогодні праця – «Бібліографія польської генеалогії та геральдики за 1980-2001 рр. «, яку впорядкувала А. Целей . І хоча публікація наразилася на сувору критику , усе ж це – основоположне видання на полі польської генеалогії та геральдики означеного часового проміжку.

Головним дороговказом у публікаціях із відтинку допоміжних історичних дисциплін є вже згадувана вище «Бібліографія польської історії» – щорічник, який виходить друком понад 50 років. Тут у відповідному розділі можна знайти праці (статті, монографії, посібники) з ділянки допоміжних історичних дисциплін.

Енциклопедії

Фактично єдина праця такого роду – це виправлене та доповнене видання «Енциклопедії допоміжних історичних наук»  на основі лекцій проф. В. Семковича, прочитаних в Яґеллонському університеті в 1916-1917 академічному році. У вступі Б. Вирозумської подається загальний нарис про роль і значення допоміжних історичних дисциплін, далі йдуть сім розділів (палеографія, дипломатика, хронологія, сфрагістика, геральдика, генеалогія, історична географія), списки літератури з кожної дисципліни та життєпис В. Семковича авторства Б. Вирозумської. Упадає у вічі відсутність у згаданому переліку нумізматики. Очевидно, причиною цьому були сумніви В. Семковича в тому, чи нумізматика – справді допоміжна історична наука, а чи тільки складова археології . Найбільше уваги у цій публікації присвячено дипломатиці (с. 47- 96). Загалом позитивною стороною енциклопедії став її легкий стиль, тож видання заслужено користується увагою широкого кола читачів.

Слід відзначити й енциклопедії, які, по суті, не належать до ділянки допоміжних історичних дисциплін, однак, маючи інтердисциплінарний характер, фокусують у собі гасла, що вміщуються в рамки джерелознавства та інших дисциплін. Із-поміж таких вирізнимо багатотомну «Католицьку енциклопедію», що її з 1973 р. видає Люблінський католицький університет .

Праці з історії й методології допоміжних історичних дисциплін

У 1995 р. вийшла друком