Дослідження мови повісті «Слово о смерти и рыцаре добром и славном» у науковому доробку Василя Зборовця

У радянській країні склалися колізія духовної свободи й несвободи особистості, протистояння людини й фатуму, який обожнювався з ходою історичного процесу, що здійснював духовно-етичну уніфікацію інтелігента, знецінював його життя.

Василь Зборовець – жертва глобальних суперечностей буття першої половини ХХ ст. Його життя – частка трагічної історичної долі української інтелігенції, її цілеспрямованого соціального, духовного та фізичного винищення в тоталітарному суспільстві. Доля вченого склалася як протистояння людини й епохи, як одвічна філософська колізія протиставлення людського «Я» та зовнішнього світу, як колізія свободи й залежності людської істоти від держави та історичного процесу. Це була особистість із великою внутрішньою перспективою, розвиток якої здійснювався зсередини. У самому собі він був вільним від насильства й тиранії держави, суспільства.

Внесок Василя Зборовця в науку полягає в тому, що в «Нарисах з сучасної лексики української літературної мови» він дослідив мовну та соціальну реальність тих суспільних груп, які диктатура більшовиків висунула на перший план. Учений довів, що мова радянських людей виявилася далекою від метафор і символів – це була мова факту, у якій панували совєтизми. Новоутворення політизували культуру й духовно тягнули народ униз. Цей висновок дослідника не можна було оприлюднити за його життя й у наступні роки.

Василь Зборовець попереджав про небезпеку перетворення живої літературної мови в бездушно-бюрократичну комбінацію слів, далеку від народної мови, що була найкращим природним регулятором процесу словотворення. Чисту мову класиків замінювала канцелярська мова, яка вбивала все живе. В українську літературну мову втручалися слова-каліки, слова-потвори, народжені примітивною відомчою уявою, що загрожувала загальним збідненням лексики.

На початку 20-х рр. ХХ ст. визначним науковим центром Західної України був Кам’янець-Подільський. Інститут народної освіти (далі – ІНО) зібрав чимало відомих науковців того часу: І. Огієнко (історія української мови), Софія Русо- ва (педагогіка), М. Драй-Хмара (західнослов’янські мови), Л. Білецький (історія старої української літератури), Ю. Філь (українська література), В. Герасименко (українська філологія), В. Січинський (мистецтвознавство), професори Пеленський, Табінський, Гаєвський, Васильківський, Дорошенко, В. Претр, Ю. Січинський.

У стінах ІНО В. Зборовець навчався майже водночас із Валер’яном Поліщуком, Іваном Дніпровським, Володимиром Свідзінським, Олегом Свідзінським, Антоном Шумлян- ським, Володимиром Герасименком, слухав лекції професора М. Драй-Хмари.

Василь Зборовець став свідком трагічної події – винищення «Просвіти» в Західній Україні. Заснована у Львові наприкінці 60-х рр. XIX ст., вона охопила своїми філіями повіти й села не тільки Західної, а й Східної України. Місцеві «Просвіти» мали читальні, бібліотеки, видавали рідною мовою популярну літературу й навіть шкільні підручники з метою поширення освіти серед селян. У 90-ті рр. XIX ст. і на початку ХХ ст. «Просвіта» відіграла помітну роль у пропаганді національної ідеї та підготовці визвольної боротьби українського народу. У суспільно-політичному плані це був громадський рух сільських учителів, котрі намагалися через освіту сприяти культурному піднесенню і пробудженню свідомості простих людей. Таким був народний учитель Борис Грінченко – просвітянин, етнограф, письменник, який боровся проти цензурного гніту українського слова, став відомим громадським діячем і журналістом.

Після 1917 р. в період національно-визвольного руху «Просвіти» стають осередками ідейного впливу на широкі народні маси, трибуною агітації та пропаганди. Василь Зборовець як шкільний учитель брав участь у роботі просвітян ще з 1911 р. Він був членом і Подільської «Просвіти» разом із братами Герасименками, Годзинським, Кульчицьким, Нестеровським, Філем, Шумлянським та іншими. Кам’янець-Подільським українським товариством шкільної освіти тоді керувала Софія Федорівна Русова, котра залучила студента В. Зборовця до громадської роботи.

На очах у Василя Зборовця «Просвіта» скерувала національний поступ українців у бік, прямо протилежний політиці радянської влади, співіснувати з комуністами просвітяни не могли. Почалася ліквідація «Просвіт» як національних об’єднань.

Повість під назвою «Слово о Смерти и Рыцаре добром и Славном» відома в багатьох списках, зокрема в рукописному збірнику, який знайдено в 1922 р. в архіві колишньої Кам’я- нець-Подільської духовної семінарії в купі з різними стародруками й давнішими українськими рукописами. В. Зборовець був одним із перших дослідників давнього рукопису. Змістом своїм він належав до творів дидактичного характеру, які нагадували людям того часу про кінець їхнього життя. У ньому звучала народна мова із домішками елементів церковнослов’янської й польської мови, що є спільною рисою українських пам’яток тієї доби. В. Зборовець читав не переклад, а давній текст повісті, у якому наче відбилася історія української мови. На жаль, у сучасному перекладі втрачаються всі мовні нюанси і стильова самобутність тексту XVII ст.

Матеріали дослідником було зібрано в Кам’янці-Поділь- ському, а статтю автор підготував у Харкові, можливо в 1928 р. Оригінал її тоді мала бібліотека Кам’янець-Подільського ІНО. Там залишилась і рецензія професора М. Драй-Хмари.

Дослідження пам’ятки літератури надали можливість віднайти в цьому давньому тексті конкретні літературні явища інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції; відчутне наслідування чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл давньої доби і ближчого XIX ст.). Так, сам В. Зборовець указує на праці проповідника Антонія Радивиловського, посилаючись на М. Мар- ковського, на його розвідку про мову пам’ятки, на «Лексикон» Памва Беринди, «Ключ Разуменія» І. Галятовського в дослідженнях І. Огієнка, «Граматику» М. Смотрицького й праці