Дослідження мови повісті «Слово о смерти и рыцаре добром и славном» у науковому доробку Василя Зборовця

В. Зборовець, дослідивши тексти згаданих авторів, доходить висновку, що образи житія і смерті здаються реальнішими й наочнішими. Пізніші тексти цієї повісті – це лише інтерпретації. Кожен переписувач уносив до повісті свої елементи. Тому її дослідник читав не в оригіналі, а переписаною, можливо, учетверте.

Науковець доходить висновку, що твір належить до книжної літератури. Житійна література групується за характером героїв: во славу церкви і творців монастирів; ієрархів руської церкви – митрополитів: Олексія, Іони, Петра, Пилипа, житія князів Олександра Невського, Бориса і Гліба, Всеволода-Гав- рила Псковського, Дмитра Донського, Михайла Олександровича Тверського, Михайла Всеволодовича Чернігівського, князя Феодора, княгині Ольги.

Отже, можна констатувати, що В. Зборовець натрапив не на «житія святих», а на повість, що має легендарно-казкові, міфологічні мотиви (образ рицаря) з елементами місцевих переказів того часу, зокрема XVII ст. і пізніше доопрацьованих переписувачами в наступному столітті. Чудеса, основані на місцевих легендах, життєвий шлях людей-страстотерпців, пов’язувалися тоді з подвигами. Але за літературним характером повість – це яскраво виражений сюжетно-оповідальний твір. Щодо лінгвістичного дослідження тексту, його орфографічних і морфологічних особливостей дослідник доводить, що мова повісті вказує на те, що вона написана в Україні і є пам’яткою української культури XVII ст. Своїм дослідженням відомий філолог збагатив давню українську літературу, яка належить до особливого типу літератур – середньовічного. Праця Василя Зборовця переконливо доводить, що література, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером середньовічного мислення як авторів, так і реципієнтів, а також підкреслювала її нерозривний зв’язок із релігією, філософією, історією, фольклором, великою залежністю стилю твору від жанру.

Деякі палеографічні ознаки вказують на час написання цієї пам’ятки та її походження. Передусім це півуставне письмо, що наближається до скоропису, а потім касина літер і латино-ні- мецький нахил цього письма вказують на південноукраїнське походження пам’ятки. Сукупністю мовних явищ – фонетичних, морфологічних, лексичних і синтаксичних, за своїм правописом твір належав до другої половини XVII або початку ХШ! ст. Велика кількість лексичних та синтаксичних полонізмів і майже повна відсутність московізмів (росіянізмів) підтверджують час написання пам’ятки, створеної ще до входження елементів російської мови в українську літературну мову, коли вона стає слов’яноукраїноросійською, як у Г Сковороди.

Як літературний твір, повість «Слово» свого часу була дуже популярна не лише в Україні, а й у Росії. Із дванадцятьох великоруських списків і шести українських найдавніший великоруський, так званий Софійський список XVII ст. під назвою «Пръенк Живота со Смертью», що його знайдено на півночі, у Новгороді [2]. Кожний із пізніших списків має свою назву, як- от: «Двоесловіе Живота и Смерти», «Сказаніе о едином рицарі славном, который надъявся на силу свою пробаловалъ щастя свого воювати из каждым, а наостанок из смертию», «Припо- въесть о нъкотором рыцари, который..., слово о смерти, яко прїде к члвеку (XVIП ст.) та інші кожного разу трохи відмінні назви.

Із різних списків цієї повісті видно, що за кілька століть повість зазнала чимало всяких змін не лише щодо своєї назви, а й щодо свого тексту, своєї мови й змісту. Змістом своїм вона належала до творів дидактичного характеру, що має на меті нагадати людині того часу про кінець її життя. Окремі місця в повісті вказують на особу переписувача. Це була особа, котра належала до церковного кліру або для якої інтереси церкви були дуже близькі.

В українських текстах повість мала не діалогічну форму, а оповідальну. Образи життя і смерті здаються реальнішими й на- очнішими. Поруч із «рицарем» виступає нова фігура, хлопець, що супроводить скрізь цьому «рицареві». Загалом мова повісті «Слово» у своїй основі мала характер народно-української говіркової мови із домішкою елементів церковнослов’янської й польської мов. В. Зборовець написав розвідку «Мова повісті «Слово о Смерти и Рыцаре добром и славном», у якій довів, що своєю графікою цей твір наближається до таких пам’яток, як словник П. Беринди та проповіді А. Радивиловського. Учений помітив цікаві відхилення від старого стилю, коли переписувач нехтував канонами книжкової мови, регламентованої ще граматикою М. Смотрицького 1619 р., яка була катехізисом літературної мови в Україні на той час.

В. Зборовець уклав словник української мови XVII ст., виокремлюючи слова: господариня, мітла, трафити, риштунок, ужиткове, улякнутися, хащ, шпетная, шувар. На основі вивчення графічних, фонетичних, морфологічних, лексичних і синтаксичних мовних явищ, що їх було подано дослідником побіжно й у зіставленні з такими самими основними явищами інших пам’яток, науковець доходить висновку, що мова пам’ятки великою мірою подібна до мови відомих уже пам’яток XVП-XVШ ст.

Окремі елементи в мові, як, наприклад, велика кількість лексичних і синтаксичних полонізмів і майже повна відсутність московізмів, дають змогу точніше встановити час для пам’ятки – зарахувати її до кінця XVII – першої половини XVIII ст., оскільки із середини XVIII ст. розпочалося систематичне обмосковлення українських верств суспільства, і з того часу в українську літературну мову стали входити елементи російської мови; літературна українська мова тоді стає слов’я- ноукраїнськоросійською, як у Г. Сковороди, представника того часу.

Крім палеографічних і деяких суто графічних ознак традиційного письма цієї доби (XVП-XVIП ст.), пам’ятка має насамперед низку характерних фонетичних явищ загальноукраїнського значення, зокрема наявність повноголосу; змішування у, в – все, оусе; відпадання початкових голосних; отвердіння губних; отвердіння шиплячих. Ще варто відзначити фонетичні явища, що вказують на місцеве значення пам’ятки, на її південно-західне походження, наприклад, диспалаталізація звука р – рыцир, царами, цесара, розпоражу; звук ц замість ч: да ци не слихала.

Василь Зборовець уперше порівняв різні списки повісті, приділивши головну увагу українським варіантам, що мали оповідальну форму й рельєфні образи Життя і Смерті. Із шести редакцій учений уважав найцікавішими два списки, які відбили особливості української літературної мови всієї доби. Подібні властивості існують і сьогодні в південно-західних українських говірках – гуцульських і Покуття.

Виявилося, що цей географічно й історично ізольований від цивілізації край у живій мові гуцулів зберіг форми, що зустрічаються в пам’ятках XI-XП ст. У західних діалектах ці форми залишилися законсервованими. У мові повісті Василь Зборовець знайшов навіть таке цікаве явище, як приставка г перед голосними (та’іа гі тих побрала), відоме ще з давніх часів.

Учений сподівався на те, що його розвідка стане початком глибокого дослідження мови не лише повісті «Слово о Смерті... «, а й усього апокрифічного збірника.

Висновки. В. Зборовець жив і працював у надзвичайно складну добу, коли тенденції відродження української культури, героїчна діяльність «Просвіти» вступили в суперечність із політикою інтернаціоналізації з боку тоталітарної системи. У цих умовах саме мовознавці, збирачі й дослідники рідного слова, просвітяни відразу підлягали обвинуваченню в націоналізмі. В. Зборовець не був потрібний сталінській системі, а його фахові знання не знайшли повноцінного використання. Василеві Зборовцю довелося працювати в роки глобального наступу інтернаціонального на всі національні культури Радянського Союзу, унаслідок чого письменники, викладачі національних мов опинилися на узбіччі історичного процесу, яким опанувала русифікація.

Сподіваємося, що доробок відомого ученого 20-30-х рр. ХХ ст. приверне увагу науковців, а дослідження його внеску у вивчення української літературної мови буде становити перспективу наших подальших досліджень.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Гудзий Н. Преніе живота / Н. Гудзий // Русский филологический вестник. – 1910. – № 3-4. – С. 29.
2. Жданов И. К литературной истории русской былинной поэзии / И. Жданов. – К., 1881. – С. 3.
3. Зборовець І. В. Закоханий в рідну мову / І. В. Зборовець // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Х. : ХДАДМ, 2009. – Вип. 17. – С. 47-56.
4. Мацько В. Інтертекстуальне прочитання філологічних праць Василя Зборовця / В. Мацько // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / гол. ред. І. М. Шоробура. – Хмельницький: ХГПА, 2011. – Вип. 9. – С. 207-211.