Дослідження складу, структури, планування і аналіз основних виробничих фондів ВАТ «Жовтоводський хлібозавод»

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга ст. 2 Закону про оплату праці).

Відповідно до Інструкції №323 до складу додаткової зарплати також включаються:

• оплата відпусток;
• оплата невідпрацьованого часу у випадках, передбачених законодавством.

Під іншими заохочувальними виплатами (частина третя ст. 2 Закону про оплату праці) розуміються виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положеннях, компенсаційні й інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або проводяться понад установленими зазначеними актами норми.

Джерелом коштів оплати праці є кошти підприємства, отримані від господарської діяльності, а в бюджетних установах – бюджетні асигнування й (або) частина їхніх доходів від господарської діяльності.

Основною на території України є грошова форма оплати праці. Виплата заробітної плати може провадитися грошовими знаками, що мають законний обіг на території України. Колективним договором як виключення може бути передбачена часткова виплата заробітної плати натурою.

Підприємство самостійно (колективним договором) установлює форми й системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови призначення й розмір надбавок, доплат, премій, винагород й інших заохочень. Але при цьому воно повинно враховувати норми й гарантії, передбачені чинним законодавством, генеральними й галузевими (регіональними) угодами.

 

 

Харчова промисловість завжди була важливою складовою матеріального виробництва. До 1991 року кондитерська промисловість України займала одне з ведучих місць у структурі виробництва кондитерських виробів колишнього Союзу. Так, 1990 року підприємства України виготовили 1111, 5 тисяч тон солодощів, у тому числі на підприємствах Держхарчопрому – 901, 9 тисяч тон.

Починаючи з 1991 року, виробництво продукції поступово знижувалося й в 1999 році склало лише 170, 7 тисяч тон.

Скорочення обсягу виробництва зумовлене застосуванням економічної ситуації в країні й, внаслідок цього, зниженням купівельної спроможності громадян, погіршенням постачання сировини й допоміжних матеріалів, зростанням залежності галузі від критичного імпорту, недосконалою ціновою й податковою політикою, високими процентними ставками за кредити, кризою неплатежів, бартеризацією торговельних відносин, руйнуванням системи ринкової торгівлі й т. д.

Що стосується асортиментів продукції, її якості й оформлення, навіть примхливий покупець може бути задоволений. Крім відновлення випуску традиційних виробів, кондитерські фабрики й інші харчові підприємства почали освоювати нові. Багато кондитерських фабрик почали випуск продукції в новому пакуванні «Флоупак».

Але просування нової продукції на ринок здійснюється дуже складно. Вітчизняні підприємства обмежені в коштах, які можна направити на рекламу, до того ж якість цієї реклами значно уступає західної. Ця проблема особливо гостра для невеликих підприємств, які не мають відомої торговельної марки, такий як, наприклад, «Світоч».

Входження в ринок українських виробників ускладнюється також відсутністю високоякісного сучасного устаткування. Дотепер на більших кондитерських фабриках готову продукцію розфасовують й укладають у тару вручну. На підприємствах діють майже повністю відпрацьовані технологічні лінії, на заміну яких не вистачає коштів.

Більше 50% вітчизняного устаткування фізично й морально застаріло. Провадити конкурентоспроможну продукцію на такому устаткуванні практично неможливо. Деякі кондитерські підприємства намагаються вирішити цю проблему, купуючи устаткування за кордоном.

Крім цього, практично всі пакувальні матеріали також необхідно купувати за кордоном, оскільки вітчизняна поліграфічна база не має можливості провадити пакувальну продукцію високої якості.

За останні роки значно знизився експорт кондитерських виробів. Найбільшим імпортером українських кондитерських виробів була й залишається Росія. Але з кожним роком українським солодощам все складніше витримувати конкуренцію на російському ринку.

Харчова промисловість була, є і буде в перспективі важливою складовою матеріального виробництва. Від технічного стану, забезпечення сировинними, енергетичними та іншими ресурсами, а отже, від сталої роботи її підприємств визначальною мірою залежить продовольча безпека держави. Ось чому проблеми відтворення і раціонального використання потенціалу харчової промисловості в умовах поглиблення ринкових відносин стали надзвичайно актуальними не тільки в теоретичному плані, а й у практичному.

Перехід до ринкових умов господарювання виявився досить складним для підприємств харчової промисловості. Недооцінка її структурно-формуючої ролі для розвитку економіки в цілому призвела до значного зниження обсягів виробництва. Хоча за останні роки, починаючи з 2007 року, відбувається збільшення виробництва окремих видів продукції продовольчих товарів у натуральному вираженні. Однак, оскільки це зростання відбувається на фоні істотного скорочення обсягів виробництва саме тих продуктів, які відіграють найважливішу роль у раціоні харчування (м'яса і м'ясопродуктів, ковбасних виробів, продукції незбираного молока, хліба і хлібобулочних виробів, кондитерських виробів, макаронних виробів та ін.), це призвело до підвищення цін на ці товари.

Тому однією із головних соціально-економічних задач розвитку харчової промисловості держави є стабілізація та забезпечення росту обсягів продукції, що буде сприяти підвищенню рівня задоволення потреб населення в продуктах харчування за рахунок вітчизняних джерел та збільшення їх експорту в інші держави.

Невиконання харчовою промисловістю повною мірою своєї функції щодо забезпечення науково обґрунтованих потреб населення в продуктах харчування пов'язане як із значним скороченням протягом тривалого часу обсягів переробки сільськогосподарської сировини,