Диференціація психології на окремі наукові галузі

У буквальному перекладі з грецької характер означає карбування, відбиток. У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які виявляються в особистості в типових умовах і виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах.

Характер – це індивідуальне сполучення властивостей особистості, які виражають відношення людини до дійсності і виявляються в її поведінці та вчинках. Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті або інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучою діяльностю, у флегматика – у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик – методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може пригнітити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояви.

З характером нерозривно пов'язані і здібності. Високий рівень здібностей зв'язаний з такими рисами характеру, як колективізм – почуття нерозривного зв'язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра у свої сили і можливості, поєднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично відноситися до справи. Розквіт здібностей пов'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається і в тому, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і її здібності. Наприклад, у процесі праці як одному з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здібність до праці, а з іншого боку – працьовитість як риса характеру.

Фізіологічною основою характеру є сплав рис типу вищої нервової діяльності і складних стійких систем тимчасових зв'язків, вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду. У цьому сплаві системи тимчасових зв'язків відіграють більш важливу роль, тому що тип нервової системи може сформувати всі суспільно корисні якості особистості.

Але, по-перше, системи зв'язків формуються по-різному в представників різних типів нервової системи і, по-друге, ці системи зв'язків виявляються своєрідно залежно від типів. Наприклад, рішучість характеру можна виховати і у представника сильного, збудливого типу нервової системи, і в представника слабкого типу. Але виховуватися вона буде по-різному і виявлятися буде по-різному в залежності від типу.

Характер не успадковується і не є вродженою властивістю особистості, а також не являється постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом навколишнього середовища, життєвого досвіду людини, її виховання. Впливи ці носять, по-перше, суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах визначеного історичного ладу, визначеного соціального середовища і складається як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, її життєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кожної людини визначається як її суспільним, так і індивідуальним буттям. Наслідком цього є нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів. Однак у житті і діяльності людей, що живуть і розвиваються в однакових умовах, є багато спільного, тому й у характері їх будуть окремі спільні сторони і риси, які відбивають загальні, типові умови їх життя. Характер кожної людини являє собою єдність індивідуального і типового. Кожна суспільно-історична епоха характеризується визначеним загальним укладом життя і суспільно-економічних відносин, які впливають на світогляд людей, формуючи риси характеру.

Характер – це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін або типових проявів (рис характеру). Загальні риси характеру виявляються у відношенні особистості до суспільних обов'язків, до людей, до самої себе.

Відношення до суспільних обов'язків насамперед виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. При цьому виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість і протилежні їм – лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування інших особистісних якостей.

Відношення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість, ввічливість, доброзичливість і т. д. Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. З метою з'ясування суті свого характеру людині корисно знати думку про себе колективу, у якому вона працює і проводить значну частину свого життя, і насамперед те, наскільки впорядковані в неї відносини з людьми, наскільки вона потрібна людям, наскільки вона авторитетна серед них.

Відношення до самого себе виявляється в самооцінці своїх дій. Чітка реальна самооцінка – це одна з умов вдосконалення особистості, яка допомагає виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість, самодисципліна. Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і хвастощі. Людина, яка володіє цими рисами, звичайно важко адаптується в колективі, мимоволі створює в ньому передконфліктні і конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини: недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів. Скромність і самокритичність повинні сполучатися з загостреним почуттям власного достоїнства, заснованому на усвідомленні значимості своєї особистості, на наявності успіхів у праці на загальну користь. Принциповість – одна з цінних особистісних якостей, які надають характеру діяльної спрямованості.

Під вольовими рисами характеру розуміється складний психічний процес, який викликає активність людини і спонукає її діяти направлено. Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, досягати поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах