Диференціація психології на окремі наукові галузі

Серед найважливіших питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

методологія історії психології;

історія методології;

сучасний стан психологічної науки;

зіставлення досліджень різноманітних шкіл і напрямів;

історія окремих розділів психологічного знання;

хроніка наукового життя.

Етнопсихологія являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

У сучасній етнопсихології можна виділити декілька самостійних напрямів:

1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, світосприймальних настанов, ментальності;

2) культурологічні дослідження, спрямовані на виявлення особливостей символічного світу і ціннісних орієнтацій народної культури;

3) вивчення етнічної свідомості й самосвідомості, міжгрупових стосунків;

4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей.

Психологія культури. Психологія культури – галузь науки, яка вивчає механізми процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб'єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей. Предмет досліджень даної науки включає: психологію культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв'язок процесів психічного відображення та створення культурних цінностей; онто-психологічні аспекти культури; творчість та самотворчість суб'єктів як джерело культури; людину як суб'єкт і об'єкт інкультурації; проблему «діалогу культур».

Соціальна психологія – галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Протягом тривалого часу соціально-психологічні погляди розроблялися в межах різних філософських учінь у психології і соціології, а також в антропології, етнографії, мовознавстві.

Структура соціальної психології як науки охоплює таке коло проблем:

а) соціально-психологічні явища у макросередовищі;

б) соціально-психологічні явища в мікросередовищі;

в) соціально-психологічні прояви особистості.

Спорідненою соціальній психології є соцієтальна психологія, що вивчає групову психіку, психіку мас, психіку раціональних та ірраціональних соціумів. Предметом досліджень соцієтальної психології стають проблеми менталітету спільнот, етнічних груп, соціально-психологічні механізми соціальної динаміки, глибинні соціально-психологічні і духовні параметри соціуму; підсвідомі регулятивні чинники соціальної динаміки; властивості, стани, процеси соцієтальної психіки.

Психологія праці – галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. У завдання психології праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людини до праці, з'ясування впливу на трудівника виробничої ситуації тощо. Психологія праці має ряд розділів. Серед них особливе місце займає інженерна психологія – галузь науки, яка вивчає трудову діяльність людини або групи людей у процесі взаємодії з технічними засобами.

Предметом інженерної психології є вивчення діяльності оператора в автоматизованих системах управління, розподілу і погодження функцій між людиною і машиною тощо, проблеми адаптації людини до технічних засобів діяльності, системотехнічні проблеми проектування, побудови та експлуатації систем «людина – технічні засоби – середовище»; розробка методів оцінки надійності та ефективності роботи спеціалістів у таких системах.

Економічна психологія – галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної психології, психології управління, психології праці з економічною наукою. У межах економічної психології формуються два розгалуження – виробнича економічна психологія та економічна психологія маркетингу.

Політична психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності засвоєння норм демократичного суспільства, стимуляції активного ставлення до своїх політичних і громадянських прав, участі в розвитку культури законодавчої діяльності.

Психологія релігійної свідомості – галузь психологічної науки, яка вивчає релігію як психологічний та соціо-культурний феномен, механізми процесів творення релігійних цінностей, соціально-психологічні умови формування релігійних уявлень, світосприймання, світорозуміння. Основні напрями досліджень даної науки – психологічні закономірності формування релігійної свідомості; релігійність як соціально-психологічний феномен; етнопсихологічні чинники релігійної свідомості суспільства; психологія релігійної активності; масовидні релігійні психічні явища релігійного екстазу; особистість релігійного лідера, його вплив на свідомість членів певного релігійного осередку тощо.

Юридична психологія – галузь психологічної науки, що вивчає психологію державно-правових явищ як цілісність, в якій органічно поєднується психологічне і юридичне і виділяються юридична й психологічна підсистеми, що перебувають у русі, розвитку й нерозривному зв'язку. Юридична психологія вивчає також закономірності особистості та її діяльності у сфері правових відносин.

Психологія управління. Психологія управління – галузь науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів. Предмет досліджень: психологічні аспекти змісту та структури управлінської діяльності; психологічні особливості управління у сфері виробництва, бізнесу, освіти, культури; психологічні особливості стилів управління; психологічні основи прийняття управлінських рішень; психологічні критерії та методи добору управлінських кадрів.

 

 

Темперамент (лат. temperamentum – належне співвідношення рис від tempero – змішую в належному стані) – характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, психічних процесів і станів, які складають цю діяльність.

Темперамент – якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості її типу нервової системи і значною мірою визначальє стиль її діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні у порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаються одна з одною, а закономірно пов'язані між собою, утворюючи визначену організацію, структуру, яка характеризує різні темпераменти.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, які регулюють динаміку психічної діяльності в цілому, характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів, мають стійкий і постійний характер і зберігаються протягом тривалого відрізку часу, знаходяться в строго закономірному співвідношенні, яке характеризує тип темпераменту і однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Виділяють ти компоненти темпераменту:

загальна психічна активність індивіда;

руховий або моторний компонент;

емоційність (вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність).

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки ту своєрідну єдність спонукання, дії і переживання, яка дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко відділити темперамент від інших психічних феноменів особистості – її спрямованості, характеру, здібностей та ін.

На сьгодні наука має у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту за чіткою програмою. Однак для складання психологічної характеристики традиційних типів темпераменту виділяють наступні основні властивості темпераменту:

сензитивність – визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів необхідна для виникнення психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції;

реактивність – характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливи однакової сили;

активність – свідчить про те, наскільки інтенсивно людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей;

пластичність і ригідність – свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів;

екстраверсія та інтроверсія – визначають, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини – від зовнішніх подразнень, які виникають у даний момент (екстраверт), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт).

З огляду на всі перераховані властивості визначають наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту:

Сангвінік. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у неї урівноважені. Вона жваво, збуджено відгукується на все, що привертає її увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначного приводу вона сміється, а несуттєвий факт може її розсердити. По обличю легко вгадати настрій, відношення до предмета або людини. У сангвініків високий поріг чутливості, тому вони не зауважують дуже слабких звуків і світлових подразників. Здатні швидко зосередитися, дисципліновані, при бажанні можуть стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Їм властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. У сангвініка почуття легко виникають і легко змінюються.

Холерик. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий і запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси – велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі проблеми при переключенні уваги, він скоріше екстраверт.

Флегматик має високу активність, яка значно переважає над низькою реактивністю, чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити – коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При значних неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені. Він повільно переключає увагу і пристосовується до нової обстановки, важко перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, є інтровертом. Недоліком флегматика є його інертність і малорухомість. Інертність позначається і на відсталості стереотипів, труднощах їх перебудови. Однак ця якість (інертність) має і позитивне значення, сприяє обгрунтованій сталості особистості.

Меланхолік – людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в неї сльози. Меланхоліки надмірно вразливі і болісно чутливі. Міміка і рухи їх невиразні, голос тихий. Звичайно вони невпевнені у собі, боязкі, найменші труднощі змушують їх опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється і малопрацездатний. Йому властиве легке відволікання і хитлива увага, а також сповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків – інтроверти. Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Можна вважати твердо визначеним, що тип темпераменту в людини вроджений, а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.

 

 

Гальперин П. Я. Введение в психологию. – М., 1976.

Заброцький М. М. Основи психології. – Тернопіль: Богдан, 2002.

Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: учеб. пособие для студ. вузов. – М. : Академия, 1999.

Немов Р. С Психология / Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М. : Просвещение, 1995.

Петровский А. В. Вопросы теории и истории психологии. М., 1984.

Петровский А. В., Ярошевский М. Г. История и теория психологии. В 2-х т. – Ростов-на-Дону, 1996.