Дислексія та дисграфія у дітей з порушеннями мовлення

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

слова одночасно відбиті загальні і відмітні ознаки предметів, понять, що позначаються, звуковим комплексом, тобто в цьому сенсі кожне слово вже є поняттям. Спеціальне вивчення впливу словесної системи на аналізатори показало, що словесні дії (зокрема інструкція) прискорюють вироблення позитивних умовних реакцій і полегшують їх диференціювання. Загальне недорозвинення мовлення- складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом не сформовані усі компоненти мови: лексика, фонетика, граматика[10, с. 286]. Мовленнєве недорозвинення може бути виражене в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку.

Перший рівень мовленнєвого розвитку характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самими звуками для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення.

Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку. Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.

Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя. Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій. Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій.

Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багатьох спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука).

Третій рівень мовленнєвого розвитку характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвинення[9, с. 56]. Однак, більш глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє з’ясувати, що усі компоненти мови: лексика, граматика, фонетика, – залишаються недорозвиненими.

1.2 Характеристика розвитку дітей, які мають мовленнєві порушення

Загальновизнано, що діти розвиваються в процесі росту. Однак розуміння закономірностей, за якими відбувається цей розвиток, нерідко носить помилковий характер.

Протягом багатьох років деякі автори дотримувалися тієї точки зору, що всі властивості, що характеризують дорослої людини, закладені вже в самому зародку, процес ж розвитку зводитися до поступового розгортання і визріванню вроджених задатків. Відповідно до цієї теорії, яка носить назву теорії преформізма, випливає, що весь процес розвитку визначається спадковістю, а виховання – лише зовнішнє умова для виявлення вроджених задатків. Зазначена теорія механістична. Вона не дозволяє правильно зрозуміти справжні закономірності розвитку та формування вищих психічних функцій у дітей.

Складний процес розвитку особистості обумовлений єдністю біологічних і соціальних факторів. Ця єдність, як писав Л. С. Виготський, не виступає у вигляді механічного, статичного поєднання спадкових і середовищних факторів, а являє собою єдність складних, диференційованих, динамічних і мінливих факторів, як по відношенню до окремих психічних функцій, так і до різних етапів вікового розвитку дитини. Тому для правильного розуміння процесу психічного розвитку дитини важливо визначити роль і значення кожного з цих факторів[6].

Будь-який психічний процес у своєму розвитку несе в собі як спадкові передумови, так і вплив середовища. Але питома вага цих впливів різна для різних сторін психіки, у різному віці і т. д. Процес розвитку дитини має ту характерну особливість, що на кожному наступному віковому етапі відбуваються не тільки кількісні зміни, але виникають нові властивості і якості особистості. Виникнення нового і є головною і основною ознакою розвитку дитини.

У процесі розвитку формуються не тільки самі психічні процеси, але й складний взаємозв'язок і взаємовідносини між ними, що забезпечує розвиток структури свідомості в цілому, а рівень свідомості в свою чергу визначає подальший розвиток кожного психічного процесу та окремих форм свідомої діяльності.

Для розвитку психіки людини характерно неодночасне і нерівномірне формування різних психічних функцій.

Кожна психічна функція, в процесі свого формування має, як вказував Л. С. Виготський, свій оптимальний етап розвитку, який падає на період чільного становища цієї функції у свідомості[6].

До початку шкільного віку така домінуюча роль у свідомості належить мисленню. Розвиваючись у цей період найбільш інтенсивно, під впливом вже досяненого певного рівня сприйняття, пам'яті, мови, уваги та інших, мислення надає вплив на їхній подальший розвиток.

Ha першому році життя дитина передусім оволодіває вокалізацією, гулінням, лепетом. ІІісля 6-ти місяців лепетне мовлення активізується, наближається до звуків рідного мовлення, збагачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове звернення дорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на ранніх етапах життя може свідчити про порушення у дитини слуху, артикуляційної моторики, інтелекту. Ha кінець першого року життя дитина розуміє значення багатьох слів і сама вимовляє перші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і впродовж подальшого розвитку) набуває спілкування дитини з оточуючими (передусім з