Дислексія та дисграфія у дітей з порушеннями мовлення

-помилки читання при дислексії є стійкими, і без спеціальної корекційної роботи вони можуть зберігатися у дитини протягом багатьох місяців і років. Особливу увагу займає той факт, що помилки читання закономірно зустрічаються у всіх дітей на початкових етапах оволодіння навичкою читання. Багато нормальних дітей, які починають вчитися читати, мають такі помилки, але вони спостерігаються у них не довго, досить швидко зникають. У дітей же, котрі страждають на дислексію, ці помилки зберігаються тривалий час, місяці і навіть роки. Таким чином, дислексія визначається не по декільком, часто випадковим, помилкам читання, а за сукупністю і стійкості характеру.

-помилки читання при дислексії носять специфічний характер. Заміни і змішання фонетично близьких звуків, а також заміни графічно подібних букв.

Політерне читання – порушення злиття звуків в склади і слова. При політерному читанні букви називаються почергово, «бухштабуются», нанизуються одна на іншу. Наприклад, РАМА – Р, А, М, А.

Спотворення звуко-складової структури слова, які проявляються в різноманітних помилках:

а) в пропусках приголосних при збігу;

б) пропусках приголосних і голосних при відсутності збігу;

в) додаванні звуків;

г) перестановках звуків;

д) пропусках, перестановках складів та ін.

Порушення розуміння прочитаного проявляються на рівні окремого слова, а також речення і тексту. Ця група порушень читання виділяється в тих випадках, коли не спостерігаються розлади технічної сторони процесу читання.

Аграматизми при читанні. Ця група помилок проявляється на аналітико-синтетичної та синтетичної щаблі оволодіння навичкою читання. Відзначаються порушення у відмінкових закінченнях, в узгодженнях іменника і прикметника, змінах закінчень дієслів та ін.

Тут важливо відзначити той факт, що існування помилок читання у дітей ще не доводить наявності дислексії. Аналогічні помилки можуть зустрічатися і у дитини яка не страждає на дислексію. В цьому випадку, помилки будуть мати випадковий характер і причиною таких буде являтися неуважність, недостатність процесів контролю при читанні внаслідок втоми дитини.

Дисграфія – це часткове порушення письма, що виявляється в стійких, повторюваних помилках, обумовлених несформованістю вищих психічних функцій, що беруть участь в процесі письма. Головним і практично єдиним критерієм діагностики дисграфії прийнято вважати наявність в листі специфічних помилок[2, с. 197].

До їх числа відносяться наступні:

-заміни і змішання букв, що позначають звуки близькі звучанням (п-б

с-з, к-г, т-д, ц-с, с-ш, ч-щ і т. д.) ;

-порушення складової структури слова (пропуски букв, складів, перестановки букв, складів, додавання букв, складів, розрив слів) ;

-порушення граматичного узгодження слів у реченні;

-змішання букв подібних по зображенню (п-л, л-м, д-б, т-п, к-н і т. д.)

Письмо – це складний навик, що включає виконання тонких координованих рухів руки. Техніка письма вимагає узгодженої роботи дрібних м'язів кисті і всієї руки, а також гарного розвитку зорово-моторних координацій, зорового сприйняття і довільної уваги.

У дітей з дисграфією відзначається несформованість багатьох вищих психічних функцій: зорового аналізу і синтезу, просторових уявлень, слухо-вимовної диференціації звуків мови, фонематичного, складового аналізу і синтезу, ділення пропозицій на слова, лексико-граматичної будови мови, розлади пам'яті, уваги, емоційно-вольової сфери.

При дисграфії діти молодших класів школи важко опановують письмом: їх диктанти, виконані ними вправи, містять безліч граматичних помилок. Вони не використовують великі літери, знаки пунктуації, у них жахливий почерк. У середніх і старших класах хлопці намагаються використовувати при листі короткі фрази з обмеженим набором слів, але в написанні цих слів вони допускають грубі помилки[4, с. 18]. Нерідко діти відмовляються відвідувати уроки мови або виконувати письмові завдання. У них розвивається почуття власної неповноцінностіі, депресія, в колективі вони перебувають в ізоляції. Дорослі з подібним дефектом не в змозі скласти вітальну листівку або короткий лист, вони намагаються знайти роботу, де не треба нічого писати[4, с. 18].

 

 

Процес становлення читання і письма складний. У ньому беруть участь чотири аналізатора:

-мовноруховий, який допомагає здійснювати артикулювання, тобто наша вимова;

-мовнослухоий, який допомагає зробити відбір потрібної фонеми;

зоровий, який підбирає відповідну графему;

-руховий, за допомогою якого здійснюється переказ графеми в кінему (сукупність певних рухів, необхідних для запису).

Всі ці складні перешифровки здійснюються в тім'яно-потиличної-скроневій ділянках головного мозку і остаточно формуються на 10-11-му році життя[8, с. 356].

Виходячи з вищесказаного ми бачимо, що процес письма і читання є багаторівневим, і тільки при злагодженій роботі всіх аналізаторів, при синхронності певних структур головного мозку буде забезпечено успішне оволодіння письмовою мовою.

У тих випадках, коли робота якогось аналізатора грубо порушена (зір, слух), на допомогу приходять складні системи навчання, розроблені в дефектології та успішно застосовуються, які використовують компенсаторні можливості інших аналізаторів[8, с. 356].

Важливо також пам'ятати, що ми володіємо принаймні трьома видами слуху. Перший слух – фізичний. Він дозволяє нам розрізняти шум листя і дощу, річний грім, дзижчання бджоли, писк комара, а також урбаністичні звуки: гул авіалайнера, перестук коліс поїзда, шурхіт шин автомобіля... Другий різновид – музичний слух. Завдяки йому ми можемо насолоджуватися мелодією улюбленої пісні і прекрасною музикою великих композиторів. Нарешті, третій вид – мовний слух. Можна