Дислексія та дисграфія у дітей з порушеннями мовлення

Важливий крок до розуміння природи дислексії зробили американські вчені. Як встановила група співробітників медичного факультету Єльського університету на чолі з доктором Саллі Шейвіц, основна причина цього явища в тому, що дитина не вміє не стільки розпізнавати обриси літер, скільки співвідносити їх з відповідними звуками. Пов'язано це в першу чергу з недостатньо активною роботою однієї з ділянок головного мозку.

Головна цінність відкриття, зробленого за допомогою спеціальної апаратури для сканування мозку, в тому, що тепер вчені точно знають, про який саме ділянці йде мова. Це перш за все відкриває можливості для ранньої діагностики дислексії – адже зараз це порушення мозкової функції виявляється, як правило, лише до другого-третього класу початкової школи, коли ні в чому не винну дитину часом встигають записати в безнадійно відстаючу. Вже запропоновані й нові способи корекції даного недоліку, наприклад використання пристроїв, спеціально «розтягуючих» кожен звук, щоб його легше розпізнавали учні.

Психоневролог може допомогти логопедичними заняттями, порекомендувавши певні стимулюючі, поліпшують пам'ять і обмін речовин мозку препарати. Головне – пам'ятати, що дислексія і дисграфія – це стани, для визначення яких потрібна тісна співпраця лікаря, логопеда і батьків.

За оцінками фахівців, в Америці від дислексії страждають близько 10 млн. чоловік. Її проявами пояснюється до 80% випадків низької успішності. Тим часом найчастіше ця особливість функціонального розвитку не має ніякого відношення до справжніх здібностей людини. Відомо, наприклад, що дислексією в дитинстві страждали багато знаменитостей, як-то: Г. -К. Андерсен, А. Ейнштейн, Т. Едісон, У. Черчілль, О. Роден та інші.

Що потрібно робити батькам такого незвичайного дитини?

Перш за все зрозуміти, що їх син або дочка ніколи не зможуть стати відмінниками у багатонаселеної школі. Для хороших результатів потрібен досвідчений і талановитий педагог і терпіння.

Профілактика порушень читання і письма повинна проводитися з дошкільного віку, особливо у дітей з мовними порушеннями, із затримкою психічного розвитку; розумово відсталих та інших категорій аномальних дітей[13, с. 89].

Визначити, дислексія це чи просто невроз, може тільки фахівець. Тому при перших тривожних сигналах батьки зобов'язані комплексно обстежити дитину. Професійний логопед вкаже їм на наявність порушень, але поставити діагноз може тільки лікар-психіатр, адже дислексія і дисграфія є психічними розладами.

Якщо при обстеженні він не визначає жодних серйозних органічних хвороб (наприклад, аутизму), тоді проблема вирішується за допомогою так званої корекційної педагогіки: дитина займається з дефектологом або логопедом. І в більшості випадків дислектичний розлад частково або повністю усувається. Батькам потрібно розуміти, що їхні діти-дислектики потребують адекватного навчання. Сьогодні у сучасних тат і мам спостерігаються дві крайності: перезавантажувати дитини поза відповідності з його віком (різні методики раннього розвитку), і «недозавантаженність», перекладаючи все виховання і навчання на плечі шкільної освіти (звичайна навчальна занедбаність). Перша настільки згубна, що може послужити причиною виникнення дислексії, друга – часто виникаюче зневажливе ставлення до розвитку дитини, яке призводить до запущеним формам логоневрозів[3, с. 78].

Заняття проводяться за певною системою: використовуються різні мовні ігри, розрізна або магнітна абетка для складання слів, виділення граматичних елементів слів. Дитина повинна засвоїти, як вимовляються певні звуки і який букві при листі цей звук відповідає. Зазвичай логопед вдається до протиставлень, «відпрацьовуючи», чим відрізняється тверде вимова від м'якого, глухе – від дзвінкого... Тренування ведеться шляхом повторення слів, диктанту, підбору слів по заданих звуків, аналізу звуко-літерного складу слів. Зрозуміло, що використовують наочний матеріал, який допомагає запам'ятати накреслення літер: «О» нагадує обруч, «Ж» – жука, «С» – півмісяць... Прагнути нарощувати швидкість читання і письма не слід – дитина повинна грунтовно «відчути» окремі звуки (літери) [5, с. 218].

На перших етапах робота йде в основному усна: вправи на розвиток фонематичного сприйняття, звуковий аналіз слова. Диктанти тут принесуть тільки шкоду. Численні помилки, які неминуче будуть допускатися при їх написанні, фіксуються в пам'яті дитини. З цієї ж причини небажано дітям з дисграфією давати вправи з невідкоригованим текстом (пошук помилок). А роботу над помилками потрібно проводити так, як рекомендує логопед. Суть в тому, що дитині небажано бачити неправильно написані слова.

Існує методика, за якою учень пише олівцем, а вчитель не виправляє помилку, а на полях ставить позначку. Учень має можливість не закреслювати, а стерти свої помилки, написати правильно. Після цього він обов'язково проводить роботу над помилками. Мета досягнута: помилки знайдені самою дитиною, виправлені, зошит в прекрасному стані, позитивний ефект досягнутий[3, с 311].

Можна порадити вправа «коректурна проба». Щодня протягом 5 хв (максимум) дитина в будь-якому тексті (крім газетного) закреслює задані літери. Починати треба з одного гласною, потім перейти до згодних. Варіанти можуть бути самі різні. Наприклад: букву а закреслити, а букву о – обвести. Можна давати парні приголосні, а також ті, у вимові яких або в їх відмінності у дитини є проблеми. Наприклад: р – л, с – ш і т. д. Через 2-2, 5 місяця таких вправ (але за умови – щодня і не більше 5 хв) поліпшується якість письма[3, с. 311].

Таким чином, як і при багатьох інших розладах, рання діагностика і своєчасне надання допомоги значно підвищує шанси на успіх. Корекційна робота на більш ранніх етапах розвитку дитини дає більш швидку позитивну динаміку. Пропущені терміни в корекційній роботі та навчанні автоматично не компенсуються в старшому віці, а що виникло відставання вимагає вже більш складних і спеціальних зусиль з її подолання.

Батькам дуже важливо відстоювати права своєї дитини, пояснювати вчителям, що з ним відбувається, і що до нього потрібен спеціальний підхід. Адже поки в школі найчастіше зустрічаються два варіанти розвитку подій. Один – це коли дитину просто заганяють в кут, кажуть, що ця дитина нездібних неуважний, лінивий і неспокійний. А другий – коли проблему розуміють, але нічого з нею зробити не можуть.

 

 

На дітей, які страждають на дислексію, довго ліпили ярлик «розумово неповноцінних», проте, з розвитком науки і цей міф поступово сходить нанівець, оскільки саме явище дислексії не є психічним відхиленням, а скоріше являє собою незвичайну особливість мозку, яка дає таким людям велике перевагу в образному мисленні і здатність до нестандартних рішень. Важливий крок до розуміння природи дислексії зробили американські вчені. Як встановила група співробітників медичного факультету Єльського університету на чолі з доктором Саллі Шейвіц, основна причина цього явища в тому, що дитина не вміє не стільки розпізнавати обриси літер, скільки співвідносити їх з відповідними звуками. Пов'язано це в першу чергу з недостатньо активною роботою однієї з ділянок головного мозку. Головна цінність відкриття, зробленого за допомогою спеціальної апаратури для сканування мозку, в тому, що тепер вчені точно знають, про який саме ділянці йде мова. Це насамперед відкриває можливості для ранньої діагностики дислексії – адже зараз це порушення мозкової функції виявляється, як правило, лише на друму-третьому класі початкової школи, коли ні в чому не винну дитину часом встигають записати в безнадійно відстаючу. Вже запропоновані і нові способи корекції даного недоліку, наприклад, використання пристроїв, спеціально «розтягуючих» кожен звук, щоб його легше розпізнавали учні.

Вченими доведено, що серед тих, хто домігся визнання й успіху – учених, художників, акторів, – чимало страждаючих на дислексію. Напевно, через те, що їх мозок влаштований інакше, ті хто хворіє на дислексію, як правило, дивляться на речі з нової, незвичайної точки зору, що дозволяє їм виходити на принципово новий рівень сприйняття, залишаючи всіх стандартно мислячих далеко позаду. Вони бачать світ наче в яскравому тривимірному зображенні, в той час як інші дивляться плоске чорно-біле кіно.

 

 

Аксенова Л. И, Архипов Б. А., Белякова Л. И и др. ; Специальная педагогика; Под ред. Н. М. Назаровой. – М. : Издательский центр «Академия», 2004. – 234с.

Бадалян Л. О. Невропатология: Учебник для студ. дефектол. фак. высш. пед. учеб. заведений. – 2-е изд., испр. – М. : «Академия», 2001. – 197 с.

Богуш А. М. Мова дітей: Посібник для дошкільнят та соціальних педагогів / Під заг. ред. С. Чередниченко. – К. : Кобза, 2003. – 78 с. 311с.

Брагинский В. «Необычные дети в обычной школе»// Русский медицинский журнал, 2000, №2. – 18 с.

Варій М. Й. Загальна психологія Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп / М. Й. Варій. − К. : «Центр учбової літератури», 2007. – 218 с.

Виготський Л. С. Мислення та мовлення (1934) інтернет-ресурс http: //yanko. lib. ru/books/psycho/vugotskiy-psc_razv_chel-7-myshlenie_i_rech. pdf

Винокур А. С. Подолання мовного недорозвинення у дітей молодшого шкільного віку. К., 1977. – 137 с.

ВолковаЛ. С., ЛалаеваР. И., МастюковаЕ. М. и др. Логопедия: Учеб. для студентов дефектол. фак. пед. ин-тов; Под ред. Л. С. Волковой. – 2-е изд. – В 2-х книгах. Книга 1 и 2. м. : Просвещение: Владос, 1995. – 356с.

Ефименкова Л. Н., Садовникова И. Н. Исправление и предупреждение дисграфии у детей. – М., 1972. – 56 с.

Корнев А. Н. Нарушения чтения и письма у детей. – СПб. : МиМ, 1997. – 286 с.

Логинова Е. А. Нарушения письма. Особенности их проявления и коррекции у младших школьников с ЗПР. /Под ред. Л. С. Волковой. – СПб, 2004. -145 с.

Мастюкова К. М. «Лечебная педагогика. Ранний дошкольный возраст» ресурс http: //www. koob. ru/mastyukova/curative_education

Пархомчук Г. С. Домашний логопед: исправляем звукопроизношение, читаем и пишем правильно. – СПб. : Вектор, 2008. – 89 с.

Соботович Е. Ф. Методические рекомендации по преодолению первичных нарушений речевого развития у учащихся подготовительного и первого классов для детей с тяжелыми нарушениями речи. К., КУМК, 1989. – 67 с.

Филичева Т. Б. Основы логопедии: Учеб. пособие для студентов пед. институтов по спец «Педагогика и психология (дошк.) «. – М. : Просвещение, 1989. – 287 с.