Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей

Особливо впливає на дитячу увагу телереклама, адже під час її показу помітно посилюється звук, до того ж динаміка її подачі відмінна від подачі телепрограми. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці, викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності та потребу зняти це відчуття. Реклама володіє надзвичайно широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу [17, 24].

Для тренування уваги покажіть дитині протягом однієї хвилини будь-яку картинку, потім заховайте їїі попросіть дитину перерахувати все, що вона побачила. Кожен раз беріть іншу картинку. При постійному тренуванні дитина буде розвивати можливість швидкого запам’ятовування, підтримання уваги і розповіді про побачене без наявності картинки.

5. Телебачення впливає на мислення дитини.

За висновками психологів, після необмеженого перегляду телевізора у дітей формуються стереотипи повсякденного мислення, зумовлені поверховим висвітленням подій на екрані. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові. До того ж реклама підштовхує дитину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки.

Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5-7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації.

Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. [17, 24].

6. Телебачення не сприяє розвитку мови та мовлення дитини.

Регулярний перегляд телевізора розвиває у дітей особливий стиль розмови: вони не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно.

7. Телебачення не розвиває уяву, фантазію та творчі здібності.

У психології відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини.

У результаті надмірного телепереглядупритуплюється здатність творити образи, і з часом така втрата може стати безповоротною. У дітей, які проводять перед телевізором 2-3 години на день, кора головного мозку подібна до пустелі. У них повністю втрачена здатність уявляти. Деякі діти не в змозі намалювати навіть прості побутові предмети[17, 24].

Аби розвивати уяву та творчі здібності дитини, попросіть її намалювати героїв прочитаної казки, повісьте малюнок на видному місці і похваліть. Позитивні емоції, які виникають у дитини при цьому, стимулюють розвиток творчої уяви і образного мислення.

8. Телебачення порушує емоційну сферу дитини.

Останнім часом психологи занепокоєні появою в дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенсибілізації» – зниження чутливості: «Когось б'ють, над кимось знущаються – хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини.

Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особливо політичним коментаторам, притаманна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам починає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Аналогічний спосіб спілкування з глядачами обирає й реклама. Такий вплив із боку телебачення без перебільшення можна назвати психотероризмом, а ті емоційні стани, від яких потерпають діти й дорослі, «емоційними інфекціями». Підтвердженням вищесказаного є те, що діти впродовж тривалого часу повторюють певні фрази з реклами, в свою чергу дорослі подумки прокручують якийсь нав’язливий текст реклами чи телепередачі. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого наслідування нею запропонованого стилю поведінки[17, 25].

Отже, як бачимо, вплив телебачення на