Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Перший аспект полягає у з’ясовуванні того, чи справді досягнутий результат є наслідком ефективної організаційної взаємодії в соціальному управлінні, а не дії якихось інших суспільних (або природних) сил. Адже досить часто вплив природних (або суспільних) сил і закономірностей, а можливо і просто збіг певних обставин (іноді випадкових) видається за результат успішної взаємодії суб’єктів і об’єктів управління. Отже, щоб оцінити ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні, потрібно чітко окреслити конкретні залежності, які справді вплинули на результати діяльності суб’єктів і об’єктів управління різних ієрархічних рівнів. Другий аспект даної проблеми пов’язаний з пошуком власне джерела, що впливає на результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні. У процесах організаційної взаємодії в соціальному управлінні задіяні, як правило, різні елементи системи соціального управління, зокрема, органи державної влади й управління, управлінські структури різних корпорацій та громадських об’єднань, організаційно-нормативні документи, організаційно-управлінські рішення й дії суб’єктів і об’єктів управління різних рівнів, а також їхні знання, воля, ресурси, засоби, методи, технології тощо. Тому вкрай важливо визначити, що насправді впливає на конкретний результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Третій аспект проблеми ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні – це потреба не тільки фіксації залежностей і зв’язків між цілями, завданнями і технологіями, що закладені в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях суб’єктів і об’єктів соціального управління, але й фіксації реальних результатів, отриманих від організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Тут насамперед слід достеменно з’ясувати, що саме в подібних ситуаціях досягнуто за рахунок організаційної взаємодії керуючих суб’єктів: хто з них і як діяв у конкретній ситуації, тобто хто приймав рішення, яку мав мету, скільки часу і ресурсів витратив на виконання певного завдання, що спричинило затримку реалізації даного рішення тощо.

З’ясування сутності результату організаційної взаємодії в соціальному управлінні як реального соціального факту висуває ще одну проблему – проблему характеристики отриманого результату, яка передбачає співвіднесення результату з певними соціальними, політичними, економічними, моральними й іншими очікуваннями людей, а також із визначенням його суспільної та індивідуальної (для кожної людини) актуальності, соціальної значимості й цінності [2, с. 59]. Проте отримати достовірну й повну характеристику результатів такої взаємодії дуже важко, оскільки різні об’єкти управління (під керівництвом своїх суб’єктів управління) виробляють різноманітну продукцію, або надають різні послуги, які мають різну суспільну й споживчу цінність. Наприклад, для організаційних структур управління, що забезпечують різні види виробничої діяльності, фіксація таких результатів, як обсяги виробництва, видобутку сировини, енергії тощо є достатньою для оцінювання ефективності організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів соціального управління.

Однак в ринкових умовах наявність навіть таких метрично вимірюваних результатів не є об’єктивною підставою для оцінювання ефективності організаційно-управлінських процесів (дій, взаємодій), оскільки в ринковій економіці діють свої закономірності, взаємозв’язки й стандарти, які потрібно враховувати. Це насамперед кон’юнктура ринку та її відстеження (моніторинг), уміння вчасно реалізувати виготовлений продукт (маркетинг і реклама), а також вибрати місце обслуговування споживчого продукту (сервісні послуги) тощо. Тому в соціально-економічній сфері суспільства, де результати діяльності систем соціального управління (тобто взаємодії суб’єктів і об’єктів управління) мають яскраво виражений економічний характер, вони й повинні вимірюватися за економічними показниками, а визначення цих показників (критеріїв) та оцінювання на їх основі ефективності організаційної взаємодії є найважливішим завданням суб’єктів управління соціально-економічних утворень. Водночас життєдіяльність суспільства забезпечують й інші, не менш важливі сфери – соціальна, політична, духовна, екологічна тощо. Причому будь-який продукт виробничої (чи соціально-економічної) діяльності не тільки проявляється в цих сферах суспільного життя, але й певною мірою впливає на кожну з них. Це, так би мовити, один канал залежностей, де результати організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів соціального управління немовби накладаються один на одний. Крім того, кожна з цих відносно самостійних сфер суспільного життя також відіграє значну роль у життєдіяльності суспільства, тому що сприяє задоволенню різноманітних потреб, інтересів і запитів індивідів і соціальних груп. Отже, в кожній зі сфер суспільного життя має формуватися власний результат організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів управління, адекватний їхній специфіці, який вирізняється самостійною споживчою цінністю, а також здатністю “зворотного” впливу на інші, здавалося б