Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Результати соціологічного аналізу дають підстави для визначення таких критеріїв загальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні: 1) рівень продуктивності суспільної праці, що співвідноситься з її видами за світовими параметрами; 2) темпи й масштаби приросту загальнонаціонального багатства, що обчислюються за методикою Організації Об’єднаних Націй; 3) рівень суспільного добробуту в розрахунку на душу населення з поділом прибутків відносно різних соціальних верств (груп, категорій), а також у порівнянні з соціальними стандартами рівня життя найбільш розвинених країн світу; 4) рівень розвитку сучасної соціальної інфраструктури, а також наявність стандартів соціального захисту найбільш уразливих верств населення в порівнянні з показниками розвинених країн світу; 5) рівень впорядкованості, надійності та сталості суспільних відносин, їхньої соціальної безпеки, а також розвитку і позитивного відтворення населення країни із зростаючим результатом.

Необхідно підкреслити, що в окремих сферах суспільного життя поряд з переліченими можуть використовуватися й інші критерії, які розкривають сукупний внесок суб’єктів і об’єктів соціального управління у розвиток суспільства в цілому, у задоволення його нагальних і перспективних потреб та інтересів, у розв’язання його далеких і найближчих цілей, проблем і запитів. Критерії загальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні мають постійно використовуватися для оцінювання всіх організаційно-управлінських рішень, дій і взаємодій суб’єктів і об’єктів управління на різних рівнях суспільної організації. Отже, повсякденне співвіднесення результатів організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів соціального управління з критеріями їхньої загальної ефективності дає змогу бачити сенс і значення суспільних зусиль, корисність і цінність соціального управління, ступінь його розвиненості, досконалості та ефективності на певному етапі суспільного розвитку.

Критерії другого (або середнього) ієрархічного рівня оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні (тобто критерії спеціальної ефективності) розкривають ефективність організаційно-управлінської діяльності власне суб’єктів соціального управління (керуючих підсистем або органів управління). У цьому разі оцінювання ефективності організаційної взаємодії здійснюються в межах самих суб’єктів соціального управління, їхніх підсистем (органів) чи структурних ланок, що охоплюють своїм управлінським впливом значні за масштабом керовані соціальні об’єкти, наприклад окремі галузі (чи сфери) суспільного життя, або цілісні функції (види) соціального управління, або певні території, корпорації, установи, фірми, підприємства, організації тощо. Критерії оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні цього ієрархічного рівня покликані віддзеркалювати раціональність організаційної структури управління керуючих підсистем (суб’єктів соціального управління), упорядкованість їхніх відносин, дій і взаємодій, обґрунтованість поділу між ними організаційно-управлінських функцій, владних повноважень, прав і обов’язків, розвиненість каналів надходження інформації, оснащеність організаційно-управлінської діяльності технічними засобами й новітніми технологіями, а також доцільність використовуваних ними форм і методів управлінського впливу, процедур ухвалення управлінських рішень, рівень професіоналізму управлінського персоналу (керівників, менеджерів) і багато іншого, що є актуальним для раціонального й доцільного розвитку організаційної взаємодії між керуючими суб’єктами різних рівнів у системі соціального управління. Серед критеріїв спеціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні особливо значущими, на наш погляд, є такі:

1. Цілеспрямованість (або цільова обґрунтованість) організаційної взаємодії суб’єктів соціального управління, їхніх підсистем та структурних ланок, яка визначається ступенем відповідності їхніх керуючих впливів тим цілям, що випливають з їхнього становища (статусу) і ролі в соціальній структурі суспільства. Це надзвичайно важливий функціонально-організаційний критерій, тому що кожний суб’єкт соціального управління (чи його структурна ланка) створюється насамперед для своєчасної реалізації чітко визначених цілей і завдань. Цільова обґрунтованість і визначеність організаційної взаємодії суб’єктів управління, їхніх підсистем і структурних ланок оцінюється шляхом вивчення доцільності організаційно-управлінської діяльності з точки зору її відповідності цільовій орієнтації, визначеної для певних компонентів системи управління. Це дає можливість не тільки пізнавати й оцінювати рівень активності кожної організаційно-структурної одиниці (ланки) в системі соціального управління, але й уникати паралелізму й дублювання в діяльності керуючих суб’єктів різних ієрархічних рівнів, а також запобігати ситуаціям, коли окремі види (ділянки) суспільної життєдіяльності залишаються без необхідного організуючого, координуючого та регулюючого впливу з боку суб’єктів соціального управління.
2. Витрати часу на розв’язання різноманітних організаційно-управлінських завдань, здійснюваних суб’єктами соціального управління заради досягнення визначеної мети. Тут розрахунок ведеться за часом, що витрачається суб’єктами управління на опрацювання різноманітної управлінської інформації (від “входу” до “виходу”), яка постійно циркулює в системі соціального управління, її підсистемах або структурних ланках як зверху вниз, так і знизу вгору і по горизонталі. З огляду на інтенсифікацію та динамізм сучасної суспільної життєдіяльності підвищується значення критерію оцінювання часових витрат на формування управлінського впливу, ухвалення управлінських рішень, здійснення інших організаційно-управлінських операцій, дій і взаємодій, які потребують раціонального ущільнення, скорочення та економії часу. Адже будь-який організаційно-управлінський акт (рішення, дія, взаємодія, операція, спосіб впливу тощо) є доцільним лише за певних умов і обставин, а його затримка (чи зволікання з його здійсненням) веде, як правило, до послаблення сили керуючого впливу суб’єкта управління на керований соціальний об’єкт (процес), а відтак і до зниження ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні в цілому.
3. Стиль функціонування суб’єктів (органів) управління, їхніх підсистем і структурних ланок. Стиль управління, як відомо, являє собою певну манеру поведінки, дій та рішень суб’єкта (органа) управління і