Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

характеризується співвідношенням нормоустановчої та безпосередньої організаційно-управлінської діяльності, змісту та кількості управлінських рішень, що приймаються, сенсу та чисельності різноманітних організаційних заходів (нарад, засідань, перевірок) та інших організаційно-управлінських дій, операцій і процесів, а також зосередженням зусиль на найважливіших пріоритетних ділянках діяльності керованих соціальних об’єктів або їхніх структурних ланок. На стиль управління, як показує аналіз, істотно впливають і особисті властивості (можливості) керуючого суб’єкта (керівника, менеджера), що визначають більшість його конкретних характеристик, які формують його поведінку в процесі організаційної взаємодії з іншими суб’єктами управління та керованим соціальним об’єктом. Стиль управління визначається також рівнем унормованості організаційної взаємодії в системі соціального управління, а саме тим, наскільки чітко в цій системі “окреслені” цілі, яким чином розподілені організаційно-управлінські функції, права і обов’язки, як вони забезпечені організаційними й іншими ресурсами, як і де вони просторово розміщені, в який спосіб взаємодіють між собою ключові суб’єкти управлінської діяльності тощо. Отже зрозуміти, а тим більше оцінити стиль діяльності кожної окремої організаційної структури (ланки) управління чи кожного конкретного суб’єкта управління (керівника, менеджера) можна не лише шляхом “зняття” з них індивідуального або групового портрета, а тільки на підставі оцінки різноманітних конкретних фактів і подій, що складаються в результаті спільних дій і взаємодій у певній системі (підсистемі) соціального управління та впливають на конкретний стиль соціально-управлінської діяльності.

Складність організації суб’єктів (органів) соціального управління (їхніх підсистем і структурних ланок) або, інакше кажучи, їхня горизонтальна та вертикальна розчленованість. Цей критерій є вкрай важливим, оскільки чим складнішою є організаційна структура соціального управління, тим більше часу витрачається на проходження керуючих впливів до конкретних виконавців (і в зворотному напрямі), і тим більше спотворюється (перекручується) інформація, внаслідок чого виникають додаткові організаційні проблеми на “стичних” вузлах, а також багато інших негативних явищ. Складність організації суб’єктів соціального управління має відповідати складності керованих ними соціальних об’єктів (або процесів) і по можливості не перевищувати, а поступатися останній. Це зумовлене тим, що суб’єкт соціального управління, який справляє організуючий та регулюючий управлінський вплив на керований соціальний об’єкт (або процес), має за своєю організаційною структурою бути простішим від керованого ним соціального об’єкта (чи процесу). Водночас у сучасному українському суспільстві, що трансформується, можна спостерігати парадоксальні організаційно-управлінські явища. Начебто активно здійснюється процес роздержавлення підприємств, реорганізація та ліквідація ряду центральних і інших органів державного управління, а на їхній основі утворюються всілякі концерни, корпорації, об’єднання тощо. Проте якщо подивитись на організаційну структуру цих нових (начебто ринкових) систем управління, то виявляється, що вона є ще більше бюрократизованою та громіздкою, ніж стара. Через це складність організаційної взаємодії в соціальному управлінні не знижується, а навпаки, підвищується. Та оскільки це відбувається нібито під впливом запровадження ринкових відносин, на цей процес не звертається особливої уваги, адже відомо, що на якому б рівні суспільної організації не здійснювалося соціальне управління, за нього завжди “платить” не чиновник, а виробник матеріальних або духовних продуктів.

Сукупні витрати (соціальні, економічні, політичні, технічні, організаційні, інформаційні, матеріальні, людські тощо) на утримання й забезпечення діяльності суб’єктів соціального управління, їхніх підсистем і структурних ланок. Особлива увага під час оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні за цим критерієм має бути зосереджена на взаємозалежності “вартості” на утримання суб’єкта (органа) управління і конкретного результату, отриманого від діяльності керованого ним соціального об’єкта. Сюди, природно, входять витрати на протяжність комунікацій та ускладнення процесів і функцій управління, на оплату праці управлінського персоналу та їх відрядження, на придбання оргтехніки й інших матеріальних засобів і багато чого іншого, що завжди необхідно співвідносити з реальним впливом суб’єктів соціального управління на покращення якості та рівня життя громадян, а також на позитивну динаміку суспільного розвитку в цілому. Критерії спеціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні, взяті у взаємозв’язку: цілі – час – стиль – складність – витрати, а також розглянуті крізь призму змісту і сили породжуваних ними керуючих впливів, досить повно характеризують ефективність організаційної взаємодії тих структурних одиниць (ланок) системи соціального управління, що діють як суб’єкти соціального управління.

Критерії третього (низового) ієрархічного рівня, або критерії конкретної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні застосовуються для оцінки ефективності кожної конкретної організаційної структури управління, кожного конкретного управлінського працівника (керівника, менеджера), а також будь-якого іншого кваліфікованого фахівця, що задіяні в процесі підготовки, ухвалення та реалізації конкретних управлінських рішень. До цих критеріїв належать параметри (показники) успішності, раціональності й доцільності організаційно-управлінської діяльності (рішень, дій, взаємодій тощо). Серед критеріїв цього рівня найбільш важливими, на наш погляд, є такі:

ступінь (рівень) відповідності напрямів, змісту і результатів діяльності конкретних організаційних структур управління та їхнього управлінського персоналу (керівників, менеджерів, інших фахівців) тим параметрам, що визначені функціями, повноваженнями, посадовими інструкціями і рольовим статусом, де кожний орган (ланка) управління, кожна керівна посада створюються для реалізації чітко визначених цілей, завдань і функцій, виконання яких вони мають неухильно домагатися в межах наданих їм прав і повноважень;
легітимність управлінських рішень і дій суб’єктів соціального управління (їхніх структурних одиниць і ланок), а також конкретних управлінських працівників (керівників, менеджерів, інших фахівців), оскільки дотримання правових, інших формально й неформально установлених соціальних норм є елементарною передумовою ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні взагалі, адже в законах та інших нормативно-правових актах виявляється загальна воля, що захищає загальний інтерес, визначає роль і місце кожної ланки управління у забезпеченні результативності організаційно-управлінської діяльності;
раціональність і реальність впливу суб’єктів управлінської діяльності на стан і розвиток керованих ними соціальних об’єктів (процесів), адже будь-які управлінські рішення, дії і взаємодії втрачають свій сенс, якщо вони, з одного боку, не налаштовані на діяльність керованих об’єктів (процесів), а з другого – не забезпечують у підсумку їхнього раціонального й успішного функціонування, а також динамічного розвитку;
глибина врахування та відображення в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях корінних (базових) і комплексних потреб, інтересів і цілей людей, що передбачає оцінювання не одного, а низки параметрів (аспектів) рівня добробуту людської життєдіяльності в їх складному взаємозв’язку;
характер і обсяг організаційних контактів, зв’язків, дій і взаємодій з великим загалом людей (як споживачів товарів, продуктів, послуг тощо), тобто рівень прозорості та демократичності організаційно-управлінської діяльності, оскільки за будь-яких витрат організаційна взаємодія демократичного типу завжди сприяє підвищенню рівня обґрунтованості та ефективності організаційно-управлінської діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети;
ступінь авторитетності (компетентності, професійності і доцільності) організаційно-управлінських рішень, дій і взаємодій суб’єктів соціального управління, їхніх структурних одиниць і ланок, а також усього управлінського персоналу підприємств, установ і організацій;
достовірність (правдивість), доцільність та своєчасність організаційно-управлінської інформації, що надається суб’єктам соціального управління (їх структурним одиницям і ланкам) різних рівнів, а також іншим фахівцям для ухвалення необхідних і оптимальних управлінських рішень, оскільки інтереси суспільства потребують, щоб за будь-яких умов (навіть найнесприятливіших) до суб’єкта (органа) управління надходила тільки об’єктивна й достовірна інформація, оскільки всі соціальні процеси, що здійснюються на основі недостовірної інформації, просто деформуються;
моральність (гуманність і етичність) впливу суб’єктів управлінської діяльності на керовані соціальні об’єкти (процеси), яка зумовлена тим, що соціальне управління, поряд з позитивними містить і негативні можливості щодо впливу на діяльність і формування особистості людини; тому позитивні приклади успішного впливу суб’єктів управління на діяльність і поведінку людей мають принципове значення для формування й відтворення нормального соціально-психологічного клімату в суспільстві (і його підсистемах) в цілому, а також у кожній соціальній групі зокрема.

Поряд із визначеними важливе значення мають також й інші критерії (показники) ефективності, за допомогою яких можна адекватно оцінювати співвідношення результату організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів соціального управління (спрямованої на покращення суспільної життєдіяльності) та обсягом ресурсів, які використані (чи витрачені) на досягнення цього результату. Усе це, як свідчить аналіз, є серйозною науковою основою для об’єктивної оцінки рівня ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні не тільки з позицій її відповідності загальним стандартам (нормам, принципам, законам, настановам, рішенням), а й з позицій створення керуючими суб’єктами необхідних умов для широкого запровадження світового організаційно-управлінського досвіду, побудованого на використанні сучасних наукових знань, впровадженні раціональних механізмів та інноваційних технологій підвищення загального рівня ефективності організаційно-управлінської діяльності керуючих суб’єктів на всіх рівнях суспільної організації транзитного суспільства.

Висновки

Розмаїття наукових підходів до визначення критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні дає змогу агрегувати їх у три основні групи: вхідні критерії; вихідні критерії; процесні критерії. Критерії ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні ґрунтуються, як правило, на загальній та функціональних стратегіях розвитку соціальних утворень із використанням не тільки економічних (кількісних), але й соціальних (якісних) індикаторів, які дають змогу врахувати структурні зміни відносно мети їхньої діяльності.
Застосування комплексного підходу до формування критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні дає можливість сформувати трирівневу модель яка містить три групи критеріїв (загальні, спеціальні та конкретні), що повною мірою відповідають трьом основним ієрархічним рівням соціального управління в транзитному суспільстві.
Критерії загальної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають внесок суб’єктів і об’єктів соціального управлінні в розвиток суспільства (або його підсистем) у цілому.
Критерії спеціальної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають результативність організаційно-управлінської діяльності власне керуючих суб’єктів (керівників, менеджерів, органів управління тощо), які охоплюють своїм управлінським впливом керовані ними соціальні об’єкти (сфери, галузі, території, корпорації, установи, організації тощо).

Критерії конкретної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають внесок у розвиток соціальної системи кожної організаційної структури управління, кожного конкретного управлінського працівника (керівника, менеджера), а також будь-якого кваліфікованого фахівця, що задіяні в процесі підготовки, ухвалення та реалізацію цілей і завдань суспільного розвитку.

Література

Туленков М. В. Оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні / М. В. Туленков. – К. : ІПК ДСЗУ, 2008. – 118 с.
Аверин Ю. П. Люди управляют людьми: модель социологического анализа / Ю. П. Аверин. – М. : Изд-во МГУ, 1996. – 328 с.
Лукашевич М. П. Менеджмент соціальної роботи / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков. – К. : Каравела, 2007. – 296 с.
Лапин Н. И. Проблема социального анализа организационных систем / Н. И. Лапин // Вопросы философии. – 1974. – № 7. – С. 38-49.
Батчиков С. А. Эффективность государственного управления / С. А. Батчиков, С. Ю. Глазьев. – М. : Консалтбанкир, 1998. – 848 с.
Социальное управление: слов. / под ред. В. И. Добренькова, И. М. Слепенкова. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 312 с.
Туленков М. В. Концептуальні засади організації сучасного менеджменту: моногр. / М. В. Туленков. – К. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. – 312 с.
Туленков М. В. Теоретико-методологічні основи організаційної взаємодії в соціальному управлінні: моногр. / М. В. Туленков. – К. : Каравела, 2009. – 512 с.