Екологічна сертифікація в системі функцій екологічного управління

 

В. Ю. КУЧИНСЬКА

 

Національний університет біоресурсів і природокористування України

У статті аналізується зміст понять управління, державного управління, управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, функції екологічного управління, розглядаються наукові класифікації функцій екологічного управління. На підставі узагальнення існуючих наукових поглядів робиться висновок про приналежність екологічної сертифікації до системи функцій екологічного управління. Визначається місце екологічної сертифікації в науковій класифікації системи функцій екологічного управління.

Управління, державне управління, управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, функції екологічного управління, класифікація функцій екологічного управління, екологічна сертифікація.

У навчально-науковій літературі з екологічного права екологічній сертифікації приділено мало уваги. Зазвичай вона лише згадується при описі функцій управління у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища [1, с. 237; 2, с. 196; 3, с. 63; 4, с. 75; 5, с. 221; 6, с. 360, 368], функцій державного управління в сфері регулювання екологічних відносин [7, с. 49], а також при включенні до системи організаційно-правового забезпечення раціонального екологокористування та охорони навколишнього середовища [8, с. 143, 171]. Розглядають екологічну сертифікацію і як інструмент примусу до виконання екологічних вимог в механізмі права навколишнього середовища [9, с. 129]. Водночас деякі вчені вважають, що екологічну сертифікацію можна розглядати і як відособлену, самостійну функцію, і як складову частину державного екологічного контролю [10, с. 222], а також як елемент правового механізму підготовки та прийняття екологічно значимих рішень [11, с. 19-20].

Така множинність поглядів вчених-юристів на екологічну сертифікацію свідчить про те, що в науковому колі ще не сформовано одностайності щодо неї. Проте узагальнивши можна зазначити, що практично всі автори пов’язують екологічну сертифікацію з функцією, засобом управлінського впливу, примусу і контролю. Отже, для кращого розуміння місця екологічної сертифікації в структурі галузі екологічного права необхідно з’ясувати її значення і місце в системі функцій екологічного управління.

Дослідження загального поняття «управління» базується на працях вчених галузі адміністративного права В. В. Доненка, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, Д. М. Лук’янця, А. Ф. Мельник, С. Г. Стеценка, функцій державного управління – В. Б. Авер’янова, Н. П. Матюхіної. Поняття «управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» та його функцій досліджували у своїх працях Н. В. Барбашова, М. М. Бринчук, О. Ю. Винокуров, А. П. Гетьман, А. К. Голіченков, Б. В. Єрофеєв, В. М. Завгород- ня, Т. В. Іванова, І. І. Каракаш, Н. Р. Кобецька, В. М. Комарницький, В. В. Костицький, Н. Р. Малишева, М. І. Малишко, О. Ю. Меліхова, Е. С. Навасар- дова, А. І. Ріпенко та інші юристи-екологи. Проте комплексного дослідження, присвяченого визначенню приналежності та місця екологічної сертифікації в системі функцій екологічного управління, проведено не було, що обумовлює актуальність цієї роботи.

Мета дослідження - визначити приналежність та місце екологічної сертифікації в системі функцій екологічного управління.

Дослідження доцільно розпочати з аналізу загального поняття «управління» та окремого поняття «управління в екологічній сфері».

Згідно з навчальним посібником С. Г. Стеценка управління є процесом цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт управління з метою створення ефективно функціонуючої системи та досягнення необхідних результатів [12, с. 44-45]. За тим же автором система управління складається з таких частин, як суб’єкт управління, об’єкт управління, управлінський вплив (процес керування) і зворотній зв’язок (інформація щодо результативності управлінського впливу) [12, с. 45-46]. В свою чергу, залежно від об’єкта впливу розрізняють технічний, біологічний та соціальний види управління. Оскільки екологічна сертифікація належить до сфери суспільних відносин, то її слід віднести до соціального типу.

Соціальне управління за характером діяльності суб’єктів класифікують на: державне управління, в якому суб’єктом управління виступає держава в особі її органів; самоврядне, або муніципальне, управління в особі органів місцевого самоврядування; громадське управління, в якому суб’єктом управління виступають громадські організації, інші об’єднання громадян; корпоративне управління, в якому суб’єктами є органи господарських товариств та об’єднань підприємств [13, с. 74].

Під державним управлінням розуміють підзаконну, юридично-владну діяльність організуючого, виконавчо-розпорядчого характеру, яка здійснюється органами виконавчої влади і спрямована на організацію виконання законів, практичне розв’язання завдань і функцій держави з безпосереднього та оперативного керівництва економікою, соціально-культурним й адміністративно-політичним будівництвом [14, с. 114-115]. Колективом авторів навчального посібника з державного управління під однойменним поняттям розуміється «цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією» [15, с. 32]. Виділяють наступні ознаки державного управління: виконавчо-розпорядчий характер, підзаконність, масштабність і універсальність, ієрархічність, безпосередньо організуючий характер [16, с. 16-17]. Отже, державне управління як різновид соціального управління може бути охарактеризоване як підзаконна, організуюча, виконавчо- розпорядча діяльність державних органів з виконання нормативно-правових актів, реалізації функції та завдань держави, керівництва економічною, соціальною, екологічною тощо сферами життя.

Проте не тільки державне управління має вплив на сферу екологічних правовідносин. У ній знаходять своє місце також муніципальне та громадське управління, управління юридичних осіб. Тому при аналізі управління в екологічній сфері не варто обмежуватися лише сферою