Екологічна сертифікація в системі функцій екологічного управління

Науковим товариством під «управлінням природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища» розуміється механізм організації та система діяльності органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері публічних екологічних відносин, що виникають у зв’язку з природокористуванням, відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки [17, с. 38; 18, с. 78]. У літературі також відмічається дієвість громадського управління (об’єднання громадян, організації, окремі громадяни) [3, с. 62; 19, с. 127; 20, с. 53; 21, с. 77; 22, с. 32], що, на думку Н. Р. Малишевої, є ознакою соціальної держави [1, с. 187].

Е. С. Навасардова вказує на те, що державне і муніципальне управління близькі за своєю природою, оскільки, по-перше, їм обом притаманна публічність (здійснення владних повноважень в інтересах більшості населення, що проживає на певній території), та, по-друге, органам місцевого самоврядування передано низку функцій державного управління, що саме по собі не дозволяє протиставляти ці два види управління. Тому під державним екологічним управлінням авторка розуміє процес впливу на суспільні відносини, що складаються при взаємодії суспільства і природи, який має своїм завданням впорядкування останніх, їх координацію й розвиток для досягнення певних цілей – підтримання оптимального стану навколишнього середовища, його оздоровлення, раціонального використання природних ресурсів та, в кінцевому рахунку, створення сприятливих умов для життєдіяльності людей [10, с. 196-197].

Як зазначає М. М. Бринчук, екологічне і соціальне значення управління в цілому і державного зокрема визначається тим, що шляхом послідовної реалізації вимог законодавства з розпорядження природними ресурсами, їх раціонального використання та охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів забезпечується дотримання екологічних прав та законних інтересів людини і громадянина; досягаються цілі, встановлені правом навколишнього середовища, та його ефективність [5, с. 220-221].

Таким чином, екологічна сертифікація як складова системи екологічного управління за об’єктом впливу належить до соціального типу управління і за характером діяльності суб’єктів є елементом державного, муніципального та громадського управління.

Зважаючи на потреби суспільства та шляхи їх досягнення, вченими сформульовано основні цілі екологічного управління: забезпечення виконання планів, програм, заходів у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки; неухильне дотримання вимог екологічного законодавства всіма органами, незалежно від форм власності та підпорядкування, посадовими особами та громадянами; досягнення якості навколишнього природного середовища, необхідного для збереження здоров’я людей, а також природних об’єктів і ресурсів [23, с. 69].

Суб’єктами управління в галузі екології Н. В. Барбашова називає фізичних і юридичних осіб, що здійснюють організаційно-розпорядницькі, координаційні, контрольні й інші функції в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки населення [3, с. 64]. А М. М. Бринчук зазначає, що управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища здійснюється громадськими формуваннями, юридичними особами, державними й муніципальними органами [5, с. 221].

Щодо законодавчого визначення, то Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» в ч. 1 ст. 16 розкриває зміст поняття «управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» через систему здійснюваних функцій – спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Отже, і екологічну сертифікацію доцільно визначати як одну з функцій екологічного управління і це вимагає необхідності більш детально зупинитися на з’ясуванні змісту поняття «функції екологічного управління».

Найчастіше термін «функція» у науковій літературі використовується як назва та/або характеристика напряму діяльності, узагальнююча характеристика сутності завдань і цілей діяльності кого-небудь або призначення чого-небудь [24, с. 101].

Під функціями управління в адміністративному праві Н. П. Матюхіна розуміє певні управлінські дії, конкретні напрями управлінського впливу суб’єкта управління на об’єкт управління, в яких і за допомогою яких розкривається зміст управління та досягається його мета [25, с. 128-129]. У свою чергу, функції державного управління зазначений автор розуміє як об’єктивно зумовлені види владних, цілепокладаючих, організуючих і регулюючих впливів держави (відповідних державних органів, посадових осіб) на керовані об’єкти [25, с. 129-130]. В. Б. Авер’янов вказує, що цільова спрямованість функцій управління – найважливіший аргумент на користь визначення самостійності тієї чи іншої функції, який передбачає наявність у кожної функції не будь-якої мети (завдання), а лише спеціалізованої мети (завдання) відповідно до окремих потреб [26, с. 258-259].

Щодо функцій управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, то під ними розуміють основні напрями (види) організаційно- правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту, забезпечення екологічної безпеки [1, с. 187; 2, с. 193; 17, с. 58; 20, с. 54]; постійний напрям діяльності із забезпечення охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування [5, с. 221].

Потребує пояснень й існуюча класифікація функцій управління, зокрема екологічного, з огляду на можливість визначення місця в ній екологічної сертифікації.

В основній масі навчальної літератури з адміністративного права функції державного управління класифікують на: загальні (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік та контроль), спеціальні (за сферами соціальної діяльності, особливостями конкретного суб’єкта чи об’єкта державного управління) і допоміжні (кадрова, матеріально-технічна, фінансова, діловодство та ін.) [25, с. 130-133].

Існують також й інші підходи до класифікації. Зокрема, колективом авторів навчального посібника з державного управління за критерієм змісту, характером і обсягом впливу функції державного управління поділяють на загальні (аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання,