Екологізація розвитку продуктивних сил України

Людині та її праці належить центральне місце у продуктивних силах не тільки як найактивнішому фактору, а і джерелу інших факторів, що входять в їхню структуру матеріально-речових елементів [5 ст. 56]. Отже, продуктивні сили є факторами, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Рівень розвитку продуктивних сил характеризуються якістю робочої сили, технічною озброєністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки та інших елементів системи. Під характером їх розвитку розуміють передусім спосіб, яким люди вживають свої продуктивні сили. Очевидно, що невеликі за розмірами, прості засоби праці можуть застосовуватись людьми розрізнено, індивідуально. Потім виникають такі знаряддя праці, які можуть бути використані лише групою людей при взаємній підтримці один одного. І нарешті продуктивні сили досягають у своєму розвитку такого рівня, коли їх уживання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч робочих рук. Так розширюються межі сукупного робітника, до складу якого належать зайняті у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Продуктивні сили, як і виробництво, розривають таким чином свій суспільний характер. Оскільки продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, географічного середовища, а другим – до системи суспільних, насамперед екологічних відносин, у складі яких виділяти техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Техніко-економічні показники визначаються рівнем прибутку техніки, вдосконалення паралельно з нею іншими елементами продуктивних сил. Виробничі відносини є суспільною формою розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг.

Продуктивні сили виражають також ставлення людини до природи; процес праці спільний для усіх суспільних способів виробництва. Узагальнюючим показником є стан технологічного способу виробництва, що базується на авторизованій праці, і заміна технологічних способів виробництва [12 ст. 22].

Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях [1 ст. 116].

Еколого-економічні основи природокористування – організаційні форми, методи і механізми комплексного антропогенного впливу на природні екосистеми з метою підвищення продуктивність земель внаслідок використання важелів диференційної ренти правового регулювання. Недостатньо науково осмисленні та екологічно необґрунтовані масштаби експлуатації природних ресурсів, недосконалі промислові, гідромеліоративні й сільськогосподарські технології призвели до різкого забруднення поверхневих вод і грунтів, атмосфери, обміління і висихання річок, втрати потенційної продуктивності природних екосистем, перенасичення продуктивності природних екосистем, перенасичення рослинної та тваринної продукції нітратами, радіонуклідами, важкими металами тощо. Масштаби можливих екологічних катастроф та їх наслідки важко передбачити. Провідними в економіці будь-якого регіону України є галузі, тісно пов’язані з використанням природної сировини лісів, полів, водних басейнів, виробничі процеси, які супроводжуються відчутними антропогенними впливами. Несприятливі природно-антропогенні процеси значно ускладнили виробничу діяльність людини у сфері лісового та сільського господарства, будівельно-інженерних робіт.

Природоохоронна діяльність значно скорочує вихід готової продукції, призводить до зростання собівартості та зниження продуктивності праці. Тому замість усталеної десятиліттям економічної ефективності необхідно враховувати принципи соціально-еколого-економічної ефективності, яка за словами фундатора екологічної економіки Г. Дейлі, є створеною людиною економікою, що “вмурована” в природну систему біосфери і повністю від неї залежить. Кілька десятиліть масштаби господарської діяльності в Україні порівняно з масштабами глобальної екосистеми були незначними, що давало підставу не враховувати і принципи в економічній діяльності, хоча необхідність екологізації виробництва постала в 60-ті роки. Мете еколого-економічного підходу як нового наукового напряму – узгодження екологічних (зорієнтованих на збереження цілісності корінних природних екосистем) та економічно спрямованих на спів вимір витрат праці принципів розвитку системи “природа-виробництво”.

Екологізацію виробництва розглядають у двох напрямах:

1) впровадження умовно чистих технологій (поряд з основним виробництвом створюються спеціальні очисні споруди для знешкодження відходів та їх переробки), що дає змогу значно збільшити виробництво основної продукції;

2) мало ліквідні технологічні процеси (відходи завчасно включають у єдиний виробничий ланцюг послідовного їх використання) [1 ст. 117-118].

Традиційними “атрибутами “ екологізації суспільного виробництва прийнято вважати очисні споруди, маловідходні технології, установки з переробки відходів тощо. Мало хто сумнівається в тому, що найсправедливішим принципом формування еколого-економічних стимулів має бути “забруднювач платить”, найефективнішою формою його реалізації є платежі за забруднення середовища або використання природних ресурсів. Тим часом такий погляд на речі є ознакою своєрідного атавістичного пережитку під впливом якого все ще перебуває наше суспільство.

Безумовно, названі компоненти є дуже важливими складовими механізму екологізації. Однак вони далеко не вичерпують його. Більше того – не є в ньому вирішальними ланками.

В індустріальному технократичному суспільстві, яке досягло апогею в умовах командних економік, центральною ланкою суспільного життя була виробнича сфера. Саме вона визначала політичні, економічні та соціальні процеси. Саме для обслуговування цього працювала людина, найчастіше забуваючи, що в тріаді “організм – особистість – робоча сила” останній компонент таки має бути допоміжним. Навіть мотивація діяльності базувалася не на перший двох