Екологізація розвитку продуктивних сил України

Понад 2/2 сільськогосподарських угідь є схильними до ерозії. Різко підвищилася напруженість у водопостачанні. Ряд регіонів потерпає від екологічних лих (Донбас, Придніпров’я, Полісся, Закарпаття). Украй необхідною є нова “технологія ” прийняття господарських рішень з урахуванням всесвітньо-практичного досвіду навколишнього природного середовища.

Однак, якщо суспільство, інтенсивно нарощуючи виробництво, не змінює свого ставлення до природи, то вона неодмінно входить у сферу екологічної кризи. Остання, у свою чергу, спричиняє соціально-економічну кризу. Завдання всебічної гармонізації взаємин природи і суспільства постійно вимагає наукової розробки методів економічного прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил. Йдеться про те, що навколишнє природне середовище і економічний розвиток не є окремими проблемами – вони глибоко пов’язані на світовому рівні. Суспільне виробництво розглядається як складна динамічна система взаємозв’язку засобів, які переробляють компоненти природи, і персоналу, який обслуговує ці засоби як технологічний процес.

Екологізація технологічного розвитку виробництва є структурованим процесом, у межах якого можна виділити декілька альтернативних, взаємодоповнюючих напрямків. Кожний з них має свої межі та змінюється за часом під впливом природно-наукових передумов і соціально-економічних параметрів їх реалізації. В результаті формуються принципово нові виробничі технології, що базуються на структурних змінах предметів праці. Для таких технологій – на відміну від традиційних – характерними є вища ресурсовіддача і безвідходність. Це сприяє створенню передумов для формування екологічно чистого та ефективного виробництва. Його технології мають малу енергомісткість, достатню замкнутість і міцну взаємозалежність: відходи одного виду виробництва є сировиною для іншого. Такі групи взаємозв’язаних виробництв повинні замінити собою окремі галузі виробництва [6 ст. 65].

В урбанізованих регіонах екологічні фактори стають умовою, що обмежує темпи розвитку і розміщення виробництва. Найважливішими напрямками врахування цих факторів при довгостроковому прогнозуванні є:

- визначення зон обмеження розміщення підприємств на території із заниженою здатністю водного середовища до самоочищення і дефіцитом водних ресурсів;

- зміна рівня екологічних показників по окремих підприємствах;

- використання територіальних відмінностей в економічних і соціальних збитках від скидання забруднених вод;

- формування доцільної структури виробництва району з урахуванням екологічної місткості його водної системи.

В окремих регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових, без вирішення яких неможливо здійснювати подальший соціально-економічний розвиток кожного з них. Тим часом сталий розвиток вітчизняного господарства не може бути зумовлений зниженням темпів економічного зростання.

Зрушення у структурі споживання і ефективності використання ресурсів пов’язані з розробкою і переданням споживання інтегрованих природноресурснозберігаючих технологій, які дозволяють підвищити рівень благополуччя на новій технологічній базі, забезпечивши підвищення темпів економічного зростання при стабілізації забруднення навколишнього середовища.

Вирішення завдання гармонізації відносин суспільства і природи визначається глибиною переосмислення сучасної еколого-економічної ситуації в Україні. Остання зумовлюється масштабами перебудови господарської діяльності, спрямованої на вирівнювання еколого-економічних конфліктів. Стан навколишнього природного середовища є невід’ємним від становища в економіці – це замкнуте коло. Економічні проблеми запобігають виснаженню навколишнього природного середовища або загострюють його. Це, у свою чергу, призводить до скрутного становища з проведенням економічних і екологічних реформ. Тим більше, що на сьогодні відсутнє фундаментальне теоретико-методологічне обгрунтуван6ня діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо другі відповідають рівню розвитку перших, то взаємодія між ними має позитивний характер, тобто суспільна форма сприяє розвиткові його матеріального змісту. якщо такої відповідності не має, то характер цієї взаємодії стає негативним: виробничі відносини зв’язують продуктивні сили і заважають процесові. Причиною виникнення цієї невідповідності є те, що на окремому етапі взаємодії продувні сили як більш рухома її частина переростають виробничі відносини як більш “консервативну”. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами може вичерпатися шляхом її заміни (повної або часткової) на нові, які б відповідали потребам розвитку виробничого процесу. Але за відомих методологічних передумов, у багатьох випадках порушення відповідності продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається передумова виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин при постійному ігноруванні розвитку продуктивних сил. З початку 1993 року високоусуспільнюваним щодо свого характеру продуктивним силам активно нав’язувались приватнокапіталістичні відносини, причому значною мірою в тих формах, які не адекватні не сучасному, а так званому “демополістичному” етапові розвитку капіталізму.

З огляду на вище сказане, напрошується така теоретико-методологічна і разом з тим суто прагматична теза: будь-які новації у господарюванні потрібні тоді,