Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

 

Вступ

Розділ 1. Культура мовлення як лінгводидактична проблема

1.1 Психолого-педагогічні основи навчання культури українського мовлення першокласників

1.2 Умови успішного навчання молодших школярів орфоепії, лексики, граматики

1.3 Психолінгвістичні та методичні підходи до змісту формування у першокласників мовленнєвих умінь і навичок міркувати

Розділ 2. Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

2.1 Організація та зміст експериментального дослідження

2.2. Перевірка ефективності проведеної роботи з формування культури мовлення учнів в навчальному процесі першого класу

Висновки

Список використаної літератури

 

 

У дипломній роботі теоретично обґрунтована методика роботи з формування мовленнєвої культури першокласників у процесі навчання грамоти. Встановлено, що запропонована методика істотно підвищує ефективність мовленнєвого розвитку дітей, їхню готовність до засвоєння програмового матеріалу. 

Проведене експериментальне дослідження визначило рівні розвитку мовленнєвої культури учнів за фонетико – орфоепічним, лексичним і граматичним напрямком.

Ключові слова: мовлення, мовленнєва культура, мовленнєва ситуація, мовні і мовленнєві закономірності. 

 

Проголошення суверенності України поставило перед молодою державою ряд завдань, вирішення яких є важливою умовою її національного відродження і подальшого розвитку. Тому саме школа має забезпечувати всебічний розвиток дитини, її здібностей і обдарувань.

 Особлива роль у цьому процесі належить початковій освіті, яка і забезпечує загальний розвиток дитини, є першою і незамінною сходинкою на її шляху до здобуття загальної середньої освіти.

Найважливішим „інструментом” навчальної діяльності учнів є слово, їх мовлення. Від рівня культури мовлення значною мірою залежить не тільки мовленнєвий розвиток, а й їхня успішність у цілому, бо чим досконаліше мовлення школярів, тим краще вони виражають свої думки і сприймають висловлювання інших.

К.Д. Ушинський писав: ”Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ ... У скарбницю рідного слова складає одне покоління за одним плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, - одне слово, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле.” І далі: „Коли зникає народна мова, - народу нема більше!” Тому навчання і виховання поколінь рідною мовою є найпершою турботою будь-якого народу.

Серед завдань сучасної школи, які мають велике значення, надзвичайно важливим у викладанні рідної мови є формування мовленнєвої культури учнів, вироблення в них навичок комунікативної діяльності в будь-якій сфері життя. 

Основна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учнів навчають мови, та не навчають володіти нею, тобто застосовувати набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації. Слово – знаряддя праці. Праці, розрахованої на активізацію інтелектуальної й емоційної діяльності іншої людини. Значення, сила слова залежить від багатьох факторів – і мовних, і екстралінгвістичних . Мова здається нам чимось звичним і дуже простим, а насправді цей дивний феномен людини як частки живої матерії надзвичайно складний.

У наш час, як і колись, убогість мовлення означає убогість думки. Сьогоднішній читач відкладе вбік газету, писану сухою, нещирою мовою, вимкне радіопередачу, ведену недбало, непереконливо, мляво, покине лекцію, читану заштампованою, канцелярською мовою.

Повага до слова людству необхідна так само, як і повага до самої людини. Без цього не може бути розвитку, без цього неможливе удосконалення ні мови, ні мовця.” Коли перед тобою творіння справжнього майстра – зазначає К.Яковлєв, - коли ти замислюєшся, чим же схвилював він, чим полонив розум і серце, чим хвилює, полонить і до сьогодні, чому в пам'яті міцно вкарбовується ледь не кожен рядок, - особливою повагою проймаєшся до слова, знайденого майстром, відібраного з тисяч і влучно поставленого в рядок. І кожен раз дивуєшся: як точно передана в нехитрих з вигляду словах ціла епоха і люди у всій своєрідності і багатстві натур”[80; 4].

І ніби продовжуючи ці слова, О.Гончар наголошує: „Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов'янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шани і визнання серед народів близьких і далеких”[16;1]. Як можна всім цим знехтувати, до цього не прислухатись? Та чи вміємо ми відібрати найточніше, найдоречніше слово, чи зуміємо ввести його в фразу так, щоб нас зрозуміли, щоб почали діяти відповідно до сприйнятого?! Звичайно, „чуття” мови передбачає наявність природних, вроджених здібностей. Хоча „поетом народжуються”, та добрим мовцем можна стати, якщо до цього прагнути, тобто багато читати, уважно слухати живе слово, працювати зі словниками, не піддаватися впливам можливих „модних” тенденцій, які здебільшого зумовлені прагненням окремих мовців виділитись, похизуватися неординарністю стилю, навчитися чути себе . Ось за таких умов можна досягти високого рівня культури мовлення. 

Визначень лінгвістичного поняття „культура мовлення” є значна кількість. Наприклад, Б.М. Головін пише, що поняття „культура мовлення” має два семантичних аспекти: 1) „ культура мовлення – це сукупність і система комунікативних якостей мовлення і