Експериментальне вивчення уваги молодших школярів та підлітків, враховуючи гендерні особливості

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою свідомість на необхідній діяльності досить тривалий час [15, 131].

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.

Фізіологічним підґрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів – одна з основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.

У довільній увазі провідним є вибір об'єкта зосередження, засобів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу – головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіляти увагу між усією діяльністю – від початку до завершення та між окремими її етапами.

Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що більш віддалена мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.

За С.Л. Рубінштейном "Мимовільна увага зазвичай представляється як пасивна, довільна – як активна (Джемс). Першу направляють незалежні від нас чинники: шум, що раптово пролунав, яскраве забарвлення, відчуття голоду; другу направляємо ми самі. Це друга відмінність, проте, відносна: і мимовільна увага є не чистою пасивністю, і вона включає активність суб'єкта, так само як, з іншого боку, і довільна увага не є чиста активність, вона теж обумовлена зовнішніми умовами – об'єктом, вона включає і елементи пасивності" [25].

Розрізняючи довільну і мимовільну увагу, не потрібно, проте, відривати одну від іншої і зовні протиставляти їх одна одній. Не підлягає сумніву, що довільна увага розвивається з мимовільної. З іншого боку, довільна увага переходить в мимовільну. Мимовільна увага зазвичай обумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає і ми свідомим зусиллям направляємо нашу увагу відповідно до завдань, які перед нами постають, до цілей, які ми собі ставимо. У міру того як робота, якою ми зайнялися і на яку ми спочатку довільно направили нашу увагу, набуває для нас безпосереднього інтересу, довільна увага переходить в мимовільну. Урахування цього переходу мимовільної уваги в довільну і довільної в мимовільну має центральне значення для правильного теоретичного відображення реального протікання процесів уваги і для практичної правильної організації роботи, зокрема учбової. 

Потрібно зважати на те, що існують види діяльності, які за своєю суттю здатні легко викликати безпосередній інтерес і привернути мимовільну увагу через ту привабливість, яку представляє їх результат; разом з тим вони можуть бути мало здатні її утримати внаслідок одноманітності тих операцій, яких вони вимагають. З іншого боку, зустрічаються види діяльності, які за трудністю своїх початкових стадій, віддаленості тих цілей, яким вони служать, насилу здатні привернути увагу, і разом з тим вони можуть її потім тривало утримувати через свою змістовність і динамічність завдяки багатству змісту, що поступово розкривається і розвивається. У першому випадку необхідний перехід від мимовільної уваги до довільної, в другому – природно здійснюється перехід від довільної уваги до мимовільної. В одному й іншому випадку потрібний як один, так і інший вид уваги. 

При всій – дуже суттєвій – відмінності мимовільної і довільної уваги розривати і зовні протиставляти їх може лише формалістична абстракція; в реальному трудовому процесі зазвичай уміщена їх єдність і взаємний перехід. Використовуючи це, потрібно в педагогічному процесі, з одного боку, спираючись на мимовільну увагу, виховувати довільну і, з іншого, формуючи інтереси учнів, а також роблячи цікавою саму учбову роботу, переводити довільну увагу учнів знову в мимовільну. Перша повинна спиратися на свідомість значущості завдань навчання, на почутті обов'язку, на дисципліну, друга – на безпосередній інтерес учбового матеріалу. І одне й інше необхідне. 

У психологічній літературі Тітченер відзначив перехід довільної уваги в мимовільну, коли разом з "первинною" мимовільною і "вторинною" довільною увагою він говорив ще про третю стадію в розвитку уваги, яка знаменує перехід від довільної знову до мимовільної первинної уваги. 

Геометричне завдання не справляє на нас такого сильного враження, як