Експериментальні методи дослідження конфліктів

Найпоширенішими вважаються методи:

– спостереження,

– системний,

– історичний,

– конкретно-соціологічних досліджень,

– аналізу документів,

– статистичний,

– біхевіористський,

– раціонально-інтуїтивний та ін.

Оскільки конфліктологія є міждисциплінарною наукою, існують різноманітні методи її вивчення (табл. 1) залежно від характеру конфліктів, кількості осіб, які приймають у них участь, а також інших умов і факторів, які зумовлюють необхідність використання ситуаційного підходу.

 

Таблиця 1

Методи конфліктологічних досліджень

 

 

Експериментальні методи дослідження конфліктів класифікуються, насамперед, за ситуацією їх здійснення, тобто це лабораторні конфлікти і конфлікти у соціумі або групі людей (рис. 1).

 

Рис. 1. Класифікація експериментальних методів вивчення конфліктих явищ

 

Перші експерименти з конфліктами були досить простими у процедурному відношенні. Вони ґрунтувалися на тому, що експериментатор за допомогою спеціальних прийомів створював ситуацію, яка ставила б людину в умови конфлікту. До таких прийомів у своїх дослідженнях вдавалися О.Р. Лурія (1930), Н. Міллер (1944). Це були одні з найбільш ранніх досліджень конфліктів. Наступні автори удосконалювали методичні процедури експериментального дослідження конфлікту. Проте багато в чому їхні висхідні установки не дуже змінювалися. Таким чином зберігалася переконаність у тому, що конфлікт можна створити "ззовні".

Найбільшу кількість методичних процедур для експериментального вивчення конфлікту запропонували представники біхевіористичного підходу.

Серед розроблених ними експериментальних ігрових процедур виділяють:

1) матричні ігри"дилема в'язня";

2) переговорні ігри (в яких учасники вступають у комунікацію один з одним, намагаючись досягнути одностороннього чи взаємного виграшу);

3) коаліційні ігри (ті, які передбачають формування учасниками коаліцій всередині групи);

4) локомоційні ігри (з рухом сторін у напрямку поставленого завдання або обраної учасниками мети);

5) соціальні ігри-пастки (соціальні задачі-дилеми).

Значного поширення набула так звана "дилема в'язня", яка грунтується на необіхевіористському аналізі діадної взаємодії, що розглядає соціальну поведінку як процес обміну, що детермінується співвідношенням "винагороди" та "платежу", виграшу та втрати. Основний принцип діадної взаємодії звучить так: "Індивід матиме позитивні почуття до іншого, коли втрати від такого ставлення не будуть перевищувати отримуваних від нього вигод". Саме на цьому і заснований методичний принцип побудови "дилеми в'язня". Це задана учасникам експерименту ситуація з відповідною матрицею виграшів та втрат залежно від обраної ними стратегії поведінки.

Сутність дилеми в'язня полягає у такому. Двох людей затримано за підозрою у скоєнні якогось злочину. Але доказів недостатньо для їхнього засудження. Подальше залежить від їхньої поведінки. Якщо вони не зізнаються, їх засудять на відносно короткі терміни ув'язнення за інші правопорушення. Якщо вони обидва зізнаються, їх засудять, але при винесенні вироку врахують щиросердне зізнання; терміни ув'язнення будуть скорочені. Якщо один з них зізнається, а інший ні, то той з них, хто допоміг розслідуванню розкрити злочин, отримає зовсім незначний термін, зате інший - максимальний. Наприклад, якщо вони обидва не зізнаються, їх чекає по 2 роки ув'язнення; у випадку зізнання обох - по сім років; якщо зізнається один, він отримає 4 місяці, тоді як інший - 10 років.

Побудова "дилеми в'язня" ставить учасників експерименту перед вибором між кооперацією та суперництвом. Вважається, що кооперативним вибором буде вибір "незізнання". Він демонструє довіру до партнера, хоча і містить певний ризик. Навпаки, "зізнання" - це стратегія суперництва, спрямована на отримання переваги. Якщо один з підозрюваних не зізнається, то іншому повезе, і він, як то кажуть, легко відбудеться. З іншого боку, якщо зізнаються обидва партнери, тоді, звичайно, термін їхнього перебування за ґратами буде досить солідним, проте однаковим. Отже, обираючи стратегію "зізнання", учасник експерименту або обіграє іншого, або, щонайменше, не програє йому.

Застосування "дилеми в'язня" дає змогу виявити типи психологічних орієнтацій, які визначають поведінку досліджуваного у подібних соціальних ситуаціях: кооперативна орієнтація, коли людина прагне до досягнення власного благополуччя, реалізації власних інтересів, але при цьому зацікавлена у благополуччі інших; індивідуалістична - прагнення до реалізації власного інтересу та відсутність будь-якої турботи про благополуччя інших; конкурентна - індивід орієнтується не просто на певні досягнення для себе, але й прагне отримати при цьому більше за інших. 

До мотивів максимізації загального виграшу (кооперативна), максимізації власного виграшу (індивідуалістична) та максимізації відносного виграшу (конкуренція) було додано мотив максимізації виграшу іншого (альтруїзм). Подальші дослідження у галузі експериментальних ігор ще збільшили кількість можливих варіантів дій учасників за рахунок мотивів мінімізації виграшу іншого (агресія) та мінімізації відмінностей між власним та чужим виграшем (рівність).

Існує кілька модифікацій "дилеми в'язня". Окрім того, можуть варіюватися різні змінні. Наприклад, статус та характеристики уявного іншого, може забезпечуватися вільна комунікація та можливість реальних переговорів, відповіді іншого можуть бути спеціально підготовані експериментатором та пропонуватися обом учасникам або одному з них. Існують також інші варіанти дилем, у тому числі для багатьох учасників (наприклад, дилема спільних пасовиськ).

Одним з методів дослідження конфліктів є їхнє вивчення шляхом створення конфліктних ситуацій у природних умовах людської взаємодії.

Експериментальні дослідження такого роду одиничні через низку причин:

1) складність самої процедури;

2) складність організації проведення дослідження;

3) етичні міркування.

Тому найчастіше для