Експериментальні методи дослідження конфліктів

Хоча такі експерименти є досить цікавими, вони зазвичай описують ситуації випадкової, нетривалої конфліктної взаємодії. Однак у реальному житті конфліктні взаємини часто пов'язані із тривалими відносинами людей у побуті, на роботі, з друзями, рідними та близькими. А у такому випадку існують значні етичні перешкоди щодо застосування цього методу.

Отже, експериментальне дослідження конфліктів насправді пов'язане зі значними етичними та процедурними труднощами. Тому психологам довелося докласти багато зусиль для створення різних експериментальних процедур. Однак у кінці XX століття на перший план вийшли нові проблеми - пошук засобів та методів вивчення реальних проблем і конфліктів та шляхів керування ними.

 

 

Експериментальне дослідження реальних конфліктів пов'язане з цілою низкою труднощів. Насамперед тому, що конфлікти між колегами, друзями, сусідами, вихователями та вихованцями не виносяться на загальний огляд, їх дуже часто не бачать сторонні люди. А отже, психолог, психотерапевт чи соціальний педагог залучається до участі у вирішенні конфлікту зазвичай уже тоді, коли конфлікт вже розгорівся. До фахівця звертаються з проханням про допомогу у вирішенні конфлікту, а не до його початку. 

Саме через це психолог у своїй роботі має доволі обмежені можливості щодо вивчення передумов конфлікту. Йому доводиться задовольнятися більше інтерпретаціями ситуації учасниками, аніж спостереженням реального конфлікту. Тобто психолог може безпосередньо сприймати лише частину конфлікту. Навіть тоді, коли фахівець-конфліктолог бере участь у веденні переговорів, у з'ясуванні обставин конфлікту чи стосунків між його учасниками, в обговоренні ситуації, не варто забувати про те, що присутність третьої особи може певним чином впливати на учасників конфлікту і на природність їхніх поведінкових виявів (фасилітація, інгібіція). А тому психологу буває досить важко отримати об'єктивну інформацію про конфлікт. Це змусило дослідників вдатися до певних технологічних хитрощів. Зокрема, були здійснені спроби використати для вивчення конфліктів специфічні ситуації взаємодії людей, які можна розглядати як моделі конфлікту (рис. 2).

 

Рис. 2. Моделі вивчення специфічних конфліктних взаємодій

 

Однією з таких спроб Н.В. Гришина вважає працю П.М. Єршова "Режисура як практична психологія", видану у 1972 році. У ній Єршов спирається на положення про те, що конфлікт є основою драматичної вистави, яка відображає динаміку його виникнення, розвитку і розв'язання, а матеріалом режисерського мистецтва є боротьба (а по суті - конфліктна взаємодія). Єршов описує механізми виникнення конфліктів, їхні різновиди та особливості поведінки людей у конфлікті.

М.В. Крогіус розглядав як ситуацію протидії людей у конфліктних умовах їхні взаємодії у процесі гри в шахи. На основі свого експериментального дослідження він розробив комплекс методик, які дають змогу отримати цілісну психологічну характеристику суб'єкта психічної діяльності. Також одним із результатів його дослідження стало виявлення особливостей самопізнання та самоуправління у конфліктній діяльності.

Як основні принципи конфліктної діяльності він визначив:

1) концентрацію сил;

2) координацію дій;

3) визначення напрямку та часу дій.

Також він довів, що труднощі, які створюються супернику, мають бути максимальними, оскільки найменша поступка іншій стороні, яка не є об'єктивно необхідною, обов'язково посилює потенціал цієї сторони.

У деяких працях досліджується взаємодія людей у юридичній практиці. Як зіткнення сторін з протилежними інтересами можна розглядати очну ставку чи допит (В.Л. Васильєв, Л.Б. Філонов та В.І. Давидов).

Однак взаємодія людей у юридичній практиці настільки специфічна, що її особливості навряд чи можна спостерігати у звичайних людських конфліктах.

М. Воробйов спробував створити математичну модель конфлікту. Однак він робить висновок про те, що для створення повноцінної математичної моделі конфлікту потрібно мати чітке уявлення про учасників конфлікту, їхні стратегії та виграші при кожному з варіантів завершення конфлікту. Однак у реальному житті усі ці аспекти доволі часто залишаються недосяжними і для психолога, а іноді і для самих учасників конфлікту.

 

 

Для розв'язання різноманітних конфліктів доволі часто застосовують примирювальні та арбітражні процедури, зокрема тоді, коли ситуація видається безвихідною і сторони не здатні розв'язати її самостійно.

Застосування таких процедур можна віднести як до методів дослідження конфліктів, так і до методів керування ними.

Сутність цього методу полягає в тому, що аналіз конфлікту здійснюється незалежною організацією, яка має визначений правовий статус. Така організація не належить до органів влади, хоча і спирається на них у своїй діяльності. Основне завдання, яке вона покликана виконати, - вивчити конфліктну ситуацію і запропонувати сторонам шляхи виходу з неї. В Україні такою незалежною організацією є Національна служба посередництва та примирення.

Цей метод дає змогу максимально об'єктивно та неупереджено проаналізувати конфлікт, на основі чого сторони-учасниці конфлікту можуть наблизитися до його справедливого вирішення. У тому разі, коли учасники конфлікту не приходять до згоди, арбітр виносить своє рішення. Таке рішення