Експериментальні методи дослідження конфліктів

Арбітраж регламентується такими основними принципами:

1) довіра учасників конфлікту авторитету та мудрості арбітра щодо прийняття рішення;

2) центром прийняття рішення є арбітр;

3) компетентність арбітра щодо предмета конфлікту;

4) компетентність арбітра щодо з'ясування фактів та прийняття рішення.

Ключовим моментом є довіра до арбітра у конфліктному процесі.

Серед переваг арбітражу - його можливості виконувати функцію культурного стримування та сприяти розв'язанню конфлікту завдяки звільненню сторін від необхідності негайно прийняти рішення.

Недоліком арбітражних процедур є негнучкість: у результаті їхнього застосування одна із сторін може залишитися ображеною, невдоволеною, оскільки рішення не узгоджується зі сторонами конфлікту.

Примирювальні процедури ставлять за мету припинення ворожнечі між сторонами конфлікту. У процесі примирення сторони приймають мирну угоду, припиняючи тим самим конфліктну взаємодію.

Примирення регламентується такими принципами:

1) сторони мають погодитися на нього добровільно;

2) сторони мусять погодитися і бути готовими діяти у межах запро-понованого ритуалу примирення;

3) сторони повинні довіряти або просто приймати особу (чи групу), яка їх примирює;

4) сторони мають зазначити взаємні умови, за яких мирне співіснування є можливим.

Найдоцільнішим є застосування примирювальних процедур при розв'язанні конфліктів, які виникають між дітьми.

 

Таблиця 2

Класифікаційні особливості примирювальних та арбітражних методів вивчення конфліктів

 

 

Як допоміжні при дослідженні конфліктів застосовують методи соціальної психології: спостереження, тести, соціометрію, вивчення документів, ретро-спективний аналіз конфліктів, малюнкові методики моделювання (рис. 3).

 

Рис. 3. Допоміжні методи вивчення конфліктів

 

Найпоширенішими методами дослідження конфліктів є методи опитування.

Сутність опитувальних методів полягає в отриманні інформації про об'єктивні та суб'єктивні сторони конфлікту зі слів досліджуваних. Залежно від завдань дослідження психологи розробляють інтерв'ю, анкети та опитувальники.

З метою дослідження конфліктів найчастіше застосовують анкети та інтерв'ю.

Анкетування полягає в отриманні інформації шляхом отримання відповідей на заздалегідь розроблені питання і дає змогу одночасно залучити до дослідження значну кількість досліджуваних.

Метод експертного інтерв'ю допомагає з'ясувати, як учасники конфлікту сприймають та оцінюють його.

Методи опитування належать до допоміжних методів дослідження у психології. А тому інформація, отримана з їхнім використанням, часто має суб'єктивний характер. Тому результати, отримані за допомогою цих методів, повинні бути доповнені матеріалами, отриманими іншими методами.

В.П. Левкович, O.E. Зуськова розробили методику "Міжособистісний сімейний конфлікт" (1987), керуючись міркуванням, що порушення взаємин між подружжям та виникнення конфліктів є наслідком суперечностей у сфері потреб.

С. І. Єріна розробила шкалу діагностики рольового конфлікту. Запропонована нею методика дає змогу діагностувати психологічний конфлікт у керівників первинних виробничих колективів, міру його вираженості та зони діяльності керівника, які викликають конфліктні переживання.

Т.А. Полозова розробила методичну процедуру для вивчення міжособистісних конфліктів у групі. Ця процедура спирається на експертні оцінки взаємин між членами колективу.

Аналогічною є методика А.Я. Анцупова "Модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів".

М. Штраус та С. Штайнметц розробили "Шкалу тактики поведінки у конфлікті", яка дає змогу оцінити взаємини у сім'ї та самооцінку досліджуваних.

Тест Томаса призначений для визначення переважного стилю поведінки особистості у конфліктній ситуації.

Ю. Альошина, Л. Гозман, Є. Дубовська розробили опитувальник "Характер взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях" (1987). У ньому досліджуваним пропонується обрати най прийнятніший спосіб реагування на запропоновані ситуації взаємодії, які є потенційно конфліктними.

На визначення стратегій взаємодії керівника з підлеглими спрямований опитувальник А. Єршова.

Є.І. Кіршбаум запропонував конфліктні ситуації для вивчення конфліктів у педагогічному спілкуванні.

Доволі часто з метою виявлення властивих особистості стратегій взаємодії у конфліктних ситуаціях психологи використовують тест Розенцвейга та його модифікації (зокрема методику "Ділові ситуації" Н. Хитрової).

Для діагностики конфліктів всередині групи можна застосовувати методику соціометрії. Дещо інформативнішою є розроблена А.Я. Анцуповим модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів.

Індекс конфліктності психологічного клімату в організації дає змогу виявити опитувальник Б. Кросбі та Дж. Шерер.

Діагностику внутрішньоособистісного конфлікту можна здійснити за допомогою тесту О.Б. Фанталової "Рівень співвідношення "цінності" та "доступності" у різних сферах життя". 

З метою дослідження певних якостей особистості, які можуть суттєво впливати на виникнення конфліктів, застосовують опитувальник Басса-Даркі, Т. Лірі, особистісний опитувальник Г.-Ю. Айзенка, опитувальник Кеттела, шкалу реактивної та особистісної тривожності Ч. Спілбергера та низку інших. Однак усі ці методики можуть лише дати певну інформацію про учасників конфлікту, але не про сам конфлікт.

Спостереження застосовують для вивчення конфліктів різного рівня - від внутрішньоособистісних до міждержавних. Під час спостереження відбувається цілеспрямоване, організоване сприймання та фіксація конфліктних подій. Перевагою цього методу є те, що конфлікт сприймається безпосередньо. Спосте-реження дає можливість оцінити вплив різних чинників на перебіг конфлікту.

Однак разом з перевагами, які надає метод спостереження, не варто забувати і про його недоліки: значні затрати часу, взаємний вплив спостерігача і конфлікту та інші.

Ретроспективний аналіз конфліктів можна виконувати шляхом вивчення документів, які безпосередньо стосуються конфлікту, опитування його учасників та свідків, вивчення самозвітів учасників.

Аналіз малюнків (проективна методика "Кінетичний малюнок сім'ї") дає змогу виявити особливості внутрішньосімейних відносин. Про напруженість, конфліктність стосунків можуть свідчити такі показники, як віддаленість членів сім'ї один від одного, відсутність на малюнку когось із членів родини, бар'єр між дитиною та батьками, пози членів сім'ї один відносно одного та інші.

Певну інформацію можна отримати і за допомогою методики "Малюнок неіснуючої тварини, ". Зокрема, психолога мають насторожити гострі кути на малюнку, шипи, голки, панцирі. Про тривогу, напруженість можуть свідчити також жирні лінії, штриховки та інші елементи малюнка.

 

 

Науковий метод - це система правил і процедур, які спрямовують дослідницьку діяльність на визначену мету. Як і будь-яка наука, конфліктологія при вивченні свого предмета використовує різноманітні методи дослідження, які дозволяють отримати необхідну інформацію про конфліктну взаємодію. Існують різні підходи до типологізації методів дослідження конфліктів.

За рівнем узагальнення й задач, які вирішуються, розрізняють загальнонауковий філософський метод, що застосовується в різних науках на всіх стадіях вивчення. У його основі лежать так звані загальнологічні методи, що відносяться безпосередньо до організації і процедури пізнавального процесу. До них відносять індукцію й дедукцію, аналіз і синтез, сполучення історичного й логічного аналізу, моделювання, уявний експеримент, математичні, кібернетичні, прогностичні й подібні методи.

Загальнонаукові дослідницькі процедури будуються відповідно до форм і законів діалектичного мислення, формальної логіки (тотожності, протиріччя, виключення третього, достатньої підстави), правил оперування поняттями, судженнями, умовиводами. Вони встановлюють порядок і послідовність вироблення понять, категорій, що складають зміст будь-якої наукової теорії. 

Спеціальні методи, що використовуються для пізнання конкретних конфліктів. Вони відрізняються безпосередньою спрямованістю на досліджуваний об’єкт і орієнтують на особливий підхід до нього. У конфліктології використовується історичний підхід (вимагає хронологічної фіксації подій і фактів, їх дослідження в тимчасовому розвитку); порівняльний метод (припускає зіставлення різних конфліктних ситуацій, форм проявів, моделей конфліктної динаміки й способів регулювання конфліктів з метою виявлення як їхніх типових рис, так і розходжень), багатофакторний і багаторівневий підходи до аналізу конфлікту та інші.

Особливу групу методів конфліктології складають методи емпіричних досліджень, які застосовують для одержання первинної інформації про конфлікт. Варто помітити, що в основному вони запозичені з конкретної соціології, соціальної психології і деяких інших наук. До цих методів належать використання статистики, контент-аналіз і біографічний методи аналізу доку-ментів, спостереження. Анкетування і глибинні інтерв’ю, лабораторні експери-менти, ділові ігри й семінари, моделювання процесів, картографування і т.д.

Залежно від предмета дослідження виділяють такі групи методів:

– методи вивчення й оцінки особистості (спостереження, опитування, тестування);

– методи вивчення й оцінки соціально-психологічних явищ у групах (спостереження, опитування, соціометричний метод);

– методи діагностики й аналізу конфлікту (спостереження, опитування, аналіз результатів діяльності);

– методи керування конфліктами (структурні методи, метод картографії).

Залежно від суб’єктів дослідження методи конфліктології поділяють на суб’єктивні й об’єктивні. Об’єктивні методи розглядають конфлікт як природне явище в суспільстві, безвідносно до оцінки його суб’єктом, що пізнає, і конфліктуючими сторонами. Суб’єктивні методи конфлікт розглядають з точки зору позицій, з урахуванням оцінки конфлікту суб’єктом, що пізнає, і конфліктуючими сторонами. 

Для вивчення конфліктів використовується весь арсенал основних психологічних методів, який включає спостереження, вивчення документів, експертизи, опитування, аналіз результатів діяльності тощо. У вітчизняній практиці психологи називають кілька підходів до пошуку методів вивчення конфліктів. Для більш об'єктивної оцінки отриманої інформації доцільно підходити до вивчення конфліктів комплексно.

 

 

1. Альтернативні підходи до розв'язання конфліктів: теорія і практика застосування: посіб. / Уклад.: Н.М. Гайдук. - Л.: ПАІС, 2007. - 296 с.

2. Амелин В.Н. Сущность, структура, типология и способы разрешения социальных конфликтов // Вестник Московского университета. Серия 12. Социально-политическая жизнь. 1991. №6. С.64-74.

3. Анцупов А. Я., Баклановский С. В. Конфликтология в схемах и комментариях: Учеб. пособие. - СПб.: Питер, 2006. - 288 с.

4. Бандурка А.М., Друздь В.А. Конфликтология. – Харьков: УВД Украины, 1997. – 335 с.

5. Гришина Н. В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2005. - 464 с.

6. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження: Навч. посіб. / А.М. Гірник, А.Ю. Бобро; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України, Центр дослідж. адм. реформи. - 2-е вид., виправл. і доповн. - К.: Вид-во С.Павличко «Основи», 2004. - 175 с.

7. Конфліктологія: навч. посіб. / Л.О. Кіржнер, М.В. Мартиненко, О.В. Мангольд; Харк. нац. екон. ун-т. - Харків: Консум, 2007. - 144 с.

8. Ложкін Г. В., Юрковський Е., Моначін І. Практикум з конфліктології. - Тернопіль: Воля, 2005. - 168 с.

9. Основи конфліктології: навч. посіб. / А.М. Гірник. - К.: Києво-Могилян. акад., 2010. - 222 с.

10. Основи психології конфлікту (з практикумом): навч. посіб. (для студ. психол. спец.) / Н. І. Пов'якель. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. - 389 с.

11. Пірен М. І. Конфліктологія. - К.: МАУП, 2005. - 360 с.

12. Практична конфліктологія: навч. посіб. / С. П. Гіренко; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х.: Право, 2010. - 184 с.

13. Соціальна конфліктологія: навч. посіб. для студ. ВНЗ / С. М. Калаур, З. З. Фалинська; Терноп. нац. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. - Т.: Астон, 2010. - 360 с.