Електрогальванічна характеристика тканин порожнини рота у хворих з переломами нижньої щелепи, лікованих консервативним методом

Величина рН змішаної слини хворих з алюмінієвими шинами знаходилась в межах від 6, 1 до 8, 2. У 60% цих хворих мала місце кисла реакція змішаної слини (рН було від 6, 1 до 6, 6). У обстежуваних із сталевими шинами рН слини коливався у межах від 6, 8 до 7, 4. В контрольній групі (здорові люди) рН змішаної слини складав 7, 2  0, 2.

Враховуючи субєктивізм клінічної симптоматики проявів непереносності сплавів металів було проведено обєктивне обстеження хворих – визначення електрогальванічних потенціалів слизової оболонки альвеолярного відростка та кісткової тканини нижньої щелепи на здоровій та пошкодженій стороні, а також наявних металевих включень (назубних шин та лігатурного дроту). Слід відмітити, що з обстеження були виключені особи, які мали в ротовій порожнині інши металеві включення (коронки, протези та ін.).

На 3-ю добу після накладання назубних шин електрогальванічні потенціали слизової оболонки та кістки на здоровій стороні зсувались у бік негативних значень, а на стороні пошкодження залишались у позитивних величинах. Виявлено високі електрогальванічні потенціали на алюмінєвих шинах та лгатурному дроті (рис. 1). Негативні величини електрогальванічних потенціалів алюмінієвих шин досягали мінус 455  10 мВ, а лігатурного дроту – мінус 388  8 мВ. Таким чином, в порожнині рота спостерігався нерівномірний розподіл електрогальванічних потенціалів, що підтверджувалось появою у хворих субєктивних клінічних симптомів прояву гальванізму. В динаміці лікування (на 7-у, 14-у добу, а також при виписці) хворих з переломами нижньої щелепи, яким були застосовані алюмінієві шини, спостерігалось подальше збільшення у бік негативних величин електрогальванічних потенціалів на металевих включеннях (алюмінієвих шинах – мінус 486  9 мВ, лігатурному дроті – мінус 399  10 мВ). Нерівномірний розподіл електрогальванічних потенціалів у ротовій порожнині зберігався.

У хворих, яким для лікування нижньої щелепи були застосовані назубні шини, виготовлені з неіржавіючої сталі, електрогальванічні потенціали в порожнині рота вірогідно змінювались, проте їх величини не виходили за межі припустимих в нормі величин. Аналогічні зміни спостерігались як на здоровій, так і на пошкодженій стороні. Всі зміни електрогальванічних потенціалів у 2-й групі хворих відхилялись у бік позитивних величин (на слизовій оболонці, кістці нижньої щелепи, а також металевих включеннях). В динаміці лікування дані показники знижувались і наближались до норми, весь час знаходячись в межах можливих коливань у здорових осіб (рис. 1). Рівномірний розподіл позитивного електрогальванічного потенціалу невисоких величин в ротовій порожнині не викликав субєктивної клнічної симптоматики “гальванічного синдрому”.

Таким чином встановлено, що якщо бронзово-алюмінієвий лігатурний дріт фіксує алюмінієву назубну шину, то величина електрогальванічного потенціалу лігатур підвищується до рівня електропотенціалу даної шини. При фіксації сталевої назубної шини таким же бронзово-алюмінієвим лігатурним дротом величини електрогальванічних потенціалів останнього не перевищують таких, притаманних цим шинам. Отже, нами встановлено, що величина електрогальванічного потенціалу лігатурного дроту визначається металом, з якого виготовлено назубну шину, і знаходиться у прямій залежності від останньої.

У 15, 6% випадків, при застосуванні для лікування переломів щелеп алюмінієвих шин, на слизовій оболонці ротової порожнини виявили плоску форму лейкоплакії. Патологічне вогнище завжди було розташоване у місці контакту слизової оболонки з алюмінієвою шиною або лігатурним дротом, що мав високий негативний електричний потенціал. Найтиповішими місцями розташування вогнищ плоскої лейкоплакії були ретромолярна та щічна області, слизова оболонка нижньої та верхньої губ, а також ділянка кута рота. Первинним елементом плоскої лейкоплакії були обмежені ділянки (від одного до трьох) сірого або сірувато-білого кольору у вигляді тонкої, ніби напорошеної, плівки. Форма первинного вогнища лейкоплакії округла або неправильна. Навколо лейкоплакії відмічалось набрякання та гіперемія слизової оболонки на невеликій ділянці. Вогнища лейкоплакії виявлялись нами не раніше, ніж через 2-3 тижні після накладення алюмінієвих шин. Лікування плоскої лейкоплакії починали після зняття алюмінієвої шини і проводили відповідно рекомендаціям А. І. Рибакова, Г. В. Банченко (1978), Н. Ф. Данилевського (1999), Є. В. Боровського та А. Л. Машкіллейсона (2001). Спостереження показало, що первинний елемент лейкоплакії на слизовій оболонці зберігався тривалий час (близько шести місяців) після зняття алюмінієвих шин. Переходу плоскої форми лейкоплакії в інші форми (ерозивно-виразкову або веррукозну) ми не спостерігали.

У 17, 8% випадків, при застосуванні для лікування переломв нижньої щелепи алюмінієвих шин, на слизовій оболонці губ ми виявили ерозивно-виразкові ураження, які знаходились не тільки в місці контакту гачка шини зі слизовою оболонкою, але і розповсюджувались за ходом алюмінієвої шини. Розмір ерозивно-виразкових уражень перевищував розмір контактуючої ділянки шини. Зявлялось вогнище на слизовій оболонці на 7 – 14 добу після накладення алюмінієвих шин, а повна його епітелізація відбувалась через 7 – 10 днів після їх зняття.

Дослідження місцевої неспецифічної резистентності організму хворих з переломами нижньої щелепи показало, що в обох групах спостерігалось вірогідне збільшення числа нейтрофілів, емігрувавших через слизову оболонку в ротову порожнину. В динаміці лікування у хворих з алюмінієвими шинами даний показник вірогідно підвищувався порівняно з попереднім днем обстеження у 1, 5 та більше рази (на 3-ю добу – 36,