Ендореактивні стани в підлітковому віці

 

З погляду етіології ендогенні реактивні стани (психози) звичайно підрозділяються на ті, які є компонентом соматичного захворювання, яке вражає церебральні функції (органічний психоз), і ті, які мають недетерміновану структуру або метаболічну патологію (функціональні або «ендогенні» психози).

Прояву психозів різноманітні і можуть супроводжуватися маренням, затьмаренням свідомості, грубими порушеннями пам'яті, мислення, змінами емоційної сфери, безглуздими і безконтрольними вчинками і т. д. Крім первинного ураження головного мозку психози можуть виникати внаслідок вторинного його ураження в результаті інфекцій, отруєнь, внутрішніх хвороб.

Психози також можуть бути наслідком конституціональної і спадкової схильності людини. Розвиток психозів можливий після психічної травми. Вивчення і лікування ендогенних психозів входить в область так званої «великої психіатрії». Термін «психоз» був уведений фон Фейхтершлебеном в 1846 р.

Ендогенні психози включають:

шизофренію;

параноїдні стани;

афективні психози з часто повторюваними фазами;

афективні психози з рідкими приступами та тривалими проміжками повного психічного здоров'я.

Шизофренія, у перекладі з грецької, означає «розщеплення психіки» – втрата єдності психічної діяльності. Інакше кажучи, шизофренія приводить до розщеплення мислення, зниження, а інколи і перекручення емоційних і вольових проявів. У цьому і полягають ті зміни, які вносить дане захворювання в особистість хворого. Є достовірні дані про значення спадковості при захворюванні шизофренією, однак причина її виникнення досі невідома.

Шизофренія відрізняється різноманіттям клінічних проявів. У числі властивих їй розладів і додаткових факторів основними є тип перебігу хвороби і особливості симптомів, які її характеризують. Ці показники багато в чому взаємозалежні. Точне їх визначення сприяє вирішенню як проблем лікування, так і соціального прогнозу.

Звичайно виділяють три основні форми шизофренії: безперервну, приступово-прогредієнтну і періодичну (рекурентну).

Безперервна шизофренія. Залежно від ступеня важкості (прогредієнтності) розрізняють слабко-, помірно-прогредієнтну і злоякісну шизофренії.

В осіб із млявим перебігом шизофренії не спостерігаються гострі психотичні стани. На початку захворювання відзначаються неврозоподібні розлади, невизначені скарги соматичного характеру, невмотивовані коливання настрою, які виникають без об'єктивних причин, почуття втоми. Повільний розвиток хвороби дозволяє хворим тривалий час зберігати соціальну адаптацію. Якщо слабкопрогредієнтна шизофренія супроводжується чітко психопатоподібними проявами (збудливість, дратівливість, злостивість, брутальность, нестійкість настрою, схильність до дисфорій, сугестивність), які поєднуються з емоційним і вольовим зниженням, є сприятливим грунтом для здійснення різних антисоціальних дій.

Особливе місце серед хворих слабкопрогредієнтною шизофренією з психопатоподібними розладами займають особи з вираженими розладами в сфері потягів, так звані гебоїди. Дані хворі інтравертовані, малодоступні, мають поверхневі контакти з навколишніми, опозиційне до них відношення (у тому числі і до членів сім’ї), причому опозиційність і негативізм набувають гротескного, перебільшеного характеру, поведінка відрізняється неадекватністю, включає елементи пустотливості. Мислення носить аморфний, іноді паралогічний характер. У поведінці хворих з гебоїдними розладами відзначаються розгальмування (у тому числі і сексуальне), перекручення потягів, нерідко імпульсивність, прагнення до безцільного проведення часу, пасивність. Інфантильні і з нав’язливими ідеями хворі легко входять в антисоціальне середовище, звичайно схильні до зловживання алкогольними напоями і наркотичними засобами, бродяжництва, безладних сексуальних зв'язків.

Помірнопрогредієнтна шизофренія (параноїдна) починається у віці 25-30 років. Вона розвивається поволі, поступово, особливо в перші роки. Для зазначеної форми звичайно характерні розлади марення. Виникненню типового марення передує ініціальний період, під час якого у хворих можуть спостерігатися нав'язливі ідеї й інші неврозоподібні розладу (підозрілість, тривожність). Цей період може тривати кілька років. Потім наступає параноїдальний етап хвороби. Поступово формуються своєрідні комплекси патологічних надцінних і нав’язливих ідей різного змісту (отруєння, переслідування, ревнощі, іпохондрія та ін.).

Параноїдальний етап триває від 2-3 до 15-20 років. Наступний етап захворювання визначається приєднанням до марення галюцинацій і симптомів психічного автоматизму (синдрому Кандінського-Клерамбо). Ускладнення хвороби протікає з вираженою тривогою, страхом, виразною розгубленістю, почуттям небезпеки, іноді кататоніченими симптомами. Надалі симптоми загострення згладжуються, і на перший план виступають або прояви психічного автоматизму, у першу чергу псевдогалюцинації (галюцинаторний варіант параноїдальної шизофренії), або різні нав’язливі ідеї (переслідування, ревнощі та ін.), а психічні автоматизми залишаються нерозгорнутими (варіант параноїдальної шизофренії з мареннями).

Вихідні стани при параноїдальній шизофренії менш важкі, ніж при злоякісній. Багато хто з хворих параноїдальною шизофренією після лікування може проживати в домашніх умовах, якщо їм постійно проводиться підтримуюча терапія. Нерідко в них частково зберігається працездатність.

Злоякісна шизофренія починається, найчастіше, в юнацькому віці у вигляді наростаючих особистісних змін. При цьому поступово зникають колишні прихильності, втрачаються знайомі і друзі. До близьких, на фоні поступово наростаючої байдужості, виникають реакції подразнення, ворожість, брутальність, які нерідко поєднуються з проявами брутальності. Часто про батьків хворі говорять, як про своїх лютих ворогів. Поступово у хворих втрачається інтерес до навколишнього, властива підліткам допитливість. З'являються млявість, пасивність, що приводить до різкого зниження шкільної успішності. Прагнення ряду хворих компенсувати дефіцит психічної продуктивності активними заняттями успіху не дає. Часто в ці періоди у хворих виникають невластиві їм інтереси, вони починають вибірково, час від часу, читати філософські або релігійні книги, розробляють власні методи фізичного або духовного вдосконалення.

На фоні первинних особистісних змін відбувається подальше ускладнення захворювання, яке наступає, звичайно, від року до п'яти років після його початку. З'являються афективні, галюцинаторні і кататонічні розлади. Їх характеризує одна основна риса: вони не розгорнуті і, накладаючись при своєму розвитку один на одного,