Ендореактивні стани в підлітковому віці

Затьмарення свідомості можуть супроводжуватися маяченнями, галюцинаціями, зміненим афектом. Початок інколи буває поступовим, зміст галюцинаторно-маячних розладів відображується на сприйнятті хворими навколишнього світу, їх висловлюваннях і вчинках. Мовний контакт із цими хворими тією чи іншою мірою збережений. Домінують маячні ідеї переслідування, загибелі, еротичні, релігійні або експансивні маячення величі, реформаторства, месіанства. З галюцинаторних розладів найчастіше бувають зорові і нюхові галюцинації, рідше слухові. Зорові галюцинації – чуттєво-виразні, нерідко червоно-жовтого, рожевого й інших кольорів. Сутінкові стани з продуктивними розладами тягнуться від кількох днів до тижня і більше. Нерідко трапляється альтернуючий перебіг цих розладів: виникають короткочасні періоди неповного прояснення свідомості, амнезія подій або повна, або ретардована (хворі спочатку можуть пам'ятати, а потім зовсім все забути).

Ступінь порушення свідомості при затьмарених станах, присмеркових розладах може бути різним – від глибокого потьмарення свідомості до нерізкого звуження і легкого оглушення.

До затьмарених станів без маячень і галюцинацій відноситься амбулаторний автоматизм і сомнамбулізм.

Амбулаторний автоматизм (фуга, транс) – мимовільне блукання в стані зміненої свідомості. При цьому навколишнє сприймається нечітко, на зовнішні подразники хворі реагують автоматичними виразами і діями. Зовні вони нагадують заглиблених у свої думки людей. Тривалість порушення свідомості – від кількох хвилин до кількох днів і тижнів; в останньому випадку хворі можуть здійснювати тривалі подорожі, наприклад, переїхати з одного міста в інше, здивувавшись цьому, коли повертаються до тями. Закінчуються ці стани частіше глибоким сном, а надалі відзначається амнезія.

Сомнабулізм (лунатизм, сноходження, сноговоріння) – амбулаторний автоматизм, який відбувається під час сну.

Особливі безсудомні стани – пароксизмально виникаючий безсудомний стан із частковим порушенням свідомості. При ньому порушується орієнтування в навколишньому середовищі, правильність сприйняття оточуючого простору і часу, виникають симптоми «вже баченого» чи «ніколи не баченого», розлади схеми тіла, оптико-вестибулярні порушення. Все це супроводжується афективними компонентами у формі страху, розгубленості, нерозумінням поточних подій, хоч усвідомлення свого «Я» зберігається. Амнезія відсутня або часткова.

У станах затьмареної свідомості й амбулаторного автоматизму хворі становлять підвищену соціальну небезпеку, тому що часто вчиняють тяжкі, в т. ч. агресивні, протиправні, що спрямовані проти особи дії.

З гострих психотичних станів унаслідок розладу свідомості особливу небезпеку становить епілептичне шаленство, яке призводить до тяжких руйнівних дій, часто з кримінальними наслідками, хоч і триває всього кілька хвилин. Під впливом викривлень свідомості і сприйняття в такому психотичному стані хворі, рятуючись від уявних переслідувачів, переслідування тощо, вчиняють вбивства, самогубства та самоушкодження, викидаються з вікон, а також нищать, трощать усе, що потрапляє під руки. Інколи після усього скоєного, навіть після вбивства, хворі засинають прямо на місці, біля жертви, а потім нічого не пам'ятають про такі події.

Серед гострих, затяжних і хронічних епілептичних психозів, що протікають без потьмарення свідомості, найбільше значення для судової психіатрії становлять маячні форми, передовсім із маяченнями переслідування, отруєння чи іпохондричного змісту. Еквіваленти та епілептичні психози частіше виявляються на окремих етапах захворювання, на тлі порідшання або навіть повного зникнення пароксизмально-судомних розладів. У тих випадках, коли прояви епілепсії вичерпуються лише еквівалентами чи психозами, говорять про скритну, масковану або психічну, безсудомну епілепсію.

Крім пароксизмально-судомних розладів, еквівалентів і психозів, що протікають без потьмарення свідомості, хворим на епілепсію властиві зміни особистості за епілептичним типом.

Ці зміни при епілепсії коливаються у своїй інтенсивності від нерізко виражених до глибоких, які на кінцевому етапі хвороби призводять до сформування епілептичного слабоумства. Виразність епілептичних особистісних змін залежить переважно від частоти і клінічних проявів хвороби, що вже на ранніх етапах є важливими діагностичними та прогностичними критеріями.

Змінюється характер процесів мислення: воно уповільнюється у своєму темпі, стає торпідним, важко рухомим – т. зв. «грузність», «в'язкість» мислення. Хворі виявляють схильність до зупинення на малосутєвих деталях, утруднення при відмежуванні важливих і другорядних деталей, обставин. Коли вони про щось повідомляють, відзначається «застрягання» на несуттєвих конкретних моментах. Поряд з утрудненим відтворенням минулого досвіду відбувається ускладнення в засвоєнні нового тематичного матеріалу. Це все ускладнюється і через характерне утруднення при переключеннях уваги, ослаблення пам'яті або її зафіксованість. Відповідним чином змінюється афективна сфера хворих, коли певні афекти надовго займають домінуюче становлення, в зв'язку з чим нові враження не можуть їх витіснити, з'являється т. зв. «в'язкість» афективних реакцій. Хворі стають уповільненими, жадібними чи надто заощадливими, емоційноодноманітними, підкреслено або й фанатично релігійними. У хворих зі змінами особистості за епітипом своє «Я» стоїть у центрі уваги, висловлювань і дій (епілептичний егоцентризм). Для них характерний особливий педантизм, часто безпідставний оптимізм. Все це поєднується в характері цих хворих із подразливістю, прискіпливістю, схильністю до конфліктів, інколи улесливістю або схильністю до жорстоких, агресивних небезпечних для оточуючих дій, чи, навпаки, на першому плані – боязкість і підкреслена лагідність. Усі ці полярні властивості емоційного стану можуть співіснувати і становлять особливу рису мінливого характеру хворих на епілепсію («з посмішкою на обличчі і камінням за пазухою»). Характерне застосування одноманітних мовних зворотів, виразів, удаванодоброзичливих, зменшувальних, ласкавих слів (доріженька, хатиночка, дорогенька, серденько). З роками зміни особистості наростають, послаблюється пам'ять, втрачаються практичні навички, формується епілептичне слабоумство.

 

 

Ганнушкин П. Б. Клиника психопатий, их статика, динамика, систематика. – Н. Новгород: изд-во НГМА, 2000.

Зейгарник Б. В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. заведений. – М. : Издательский центр «Академия», 2003.

Клиническая психиатрия / Под ред. профессора Н. Е. Бачерикова. – К. : Здоров’я, 1989.

Кузнєцов В. М., Чернявський В. М. Психіатрія. – Київ: Здоров’я, 1993.

Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер. с нем. – К. : Вища школа, 1981.

Психіатрія: навч. пос. / під ред. О. К. Напрєєнка. – К: Здоров’я, 2001.

Середина Н. В., Шкуренко Д. А. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология / Серия «Учебники, ученые пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003.