Етапи впровадження соціально-гігієнічного моніторингу в Україні

При розробці проекту поетапного впровадження ДСГМ нами, запропоновано п’ять основних етапів.

Етапи створення державного соціально-гігієнічного моніторингу (надалі – ДСГМ) :

І етап – організаційний:

- розробка та затвердження нормативно-правового, кадрового, матеріально-технічного та програмного забезпечення проведення ДСГМ (в т. ч. методичних рекомендацій, інструкцій тощо) ; постанов Головного державного санітарного лікаря / України; наказів МОЗ; постанов КМУ, інших законодавчих актів;

- створення основи інформаційно-аналітичної системи ДСГМ (проводиться збір і попередній аналіз наявної санітарно-епідеміологічної, медичної, екологічної й соціально-економічної інформації про стан здоров'я населення, середовища життєдіяльності людини, визначення показників та критеріїв їхньої оцінки, що характеризують стан здоров'я та середовища життєдіяльності. При цьому використовуються матеріали офіційної статистики про захворюваність населення, демографічних процесах, соціально-економічній ситуації, санітарному стані об'єктів та навколишнього середовища. Крім того, використовуються матеріали наукових досліджень НДІ гігієнічного профілю при проведенні оцінки медичної й економічної ефективності профілактичних заходів).

На даному етапі проводиться напрацювання пакету методичних документів, що забезпечують сучасний рівень, технології ведення ДСГМ: на вибір маркерних речовин для оптимізації системи моніторингу середовища життєдіяльності людини, по обґрунтуванню ризику для здоров'я населення від забруднення навколишнього середовища та ін. ;

- укладання угод про співпрацю та взаємообмін інформацією між суб'єктами ДСГМ (МОЗ, Академія медичних наук, Мінбуд, Мінагрополітики, Мінприроди, МНС, Мінпраці, МОН, Держкомстат, Держводгосп та ін.) ;

- курсова підготовка, підвищення кваліфікації тощо кадрів для системи ДСГМ;

- організація пілотної системи ДСГМ.

II етап – апробація:

- випробування пілотної моделі ДСГМ на прикладі деяких областей (регіональний та місцевий рівень) ;

- збір, аналіз та систематизація проблемних питань, які виникли на стадії апробації;

- внесення відповідних коректив в методичне, нормативно-правове, кадрове, матеріально-технічне та програмне забезпечення проведення ДСГМ;

- створення єдиної системи програмного забезпечення передачі інформації для формування інформаційного фонду ДСГМ;

- уніфікація процесів одержання багатопланової інформації, її інтегральній обробці, стандартизації тощо;

- затвердження остаточної моделі системи ДСГМ в області.

III етап – впровадження:

- впровадження ДСГМ на державному, регіональному та місцевому рівні;

- формування інформаційного фонду даних ДСГМ на державному, регіональному та місцевому рівні.

IV етап – оцінка, прогноз, контроль:

- обробка, аналіз та оцінка отриманих даних в ході проведення ДСГМ;

- визначення пріоритетних факторів середовища життєдіяльності людини, які мають найбільший вплив на стан санітарного та епідемічного благополуччя населення (на державному, регіональному рівні) ;

- проведення медико-екологічного, гігієнічного ранжирування територій, у відповідності до визначених пріоритетів;

- прогнозування щодо зміни стану середовища життєдіяльності людини, захворюваності, демографічної та ін. на різних рівнях; можливі соціально-економічні збитки при неприйнятті, не впровадженні профілактичних і оздоровчих заходів;

- підготовка відповідних пропозицій органам законодавчої, центральної виконавчої влади, а також місцевого та регіонального самоврядування, щодо поліпшення стану життєдіяльності людини, розробки та впровадження профілактичних і оздоровчих заходів;

- налагодження дієвого контролю за виконанням прийнятних профілактичних і оздоровчих заходів.

V етап – заключний, аналіз ефективності:

- проводиться аналіз та оцінка соціально-економічної ефективності від впровадження ДСГМ на державному, регіональному та місцевому рівні;

- визначається динаміка стану санітарного та епідемічного благополуччя;

- при необхідності, вносяться зміни, доповнення, корективи у сферу забезпечення функціонування системи ДСГМ.

Необхідно відмітити, що Росія та Білорусь, більше чим на 10 років випередили нас у цьому напрямку (вони почали створювати правове поле для впровадження системи соціально-гігієнічного моніторингу ще в 1994-1996 роках,) проте враховуючи тісні науково-практичні зв’язки з нашими колегами по ближньому зарубіжжю, ми вважаємо, що при належній державній підтримці, вдасться спільними зусиллями швидко надолужити згаяний час.

 

 

Збереження здоров’я та життя людини є і повинно бути головною метою національної безпеки будь-якої країни, через це система спостереження, аналізу, оцінки і прогнозу стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, а також виявлення причинно-наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом на нього факторів середовища життєдіяльності людини (ДСГМ) відноситься до пріоритетних базових складових національної безпеки України та потребує якнайшвидшого впровадження на державному (національному), регіональному та місцевому рівні.

 

 

1. Сердюк A. M. Методические вопросы создания мониторинга «окружающая среда – здоровье населения Украины» / А. М. Сердюк, О. В. Бердник, М. Ю. Антомонов // Довкілля та здоров'я. – 1997. – № 2. – С. 54-55.

2. Присяжнюк В. Є. Вивчення перспективності використання існуючого контролю та обліку в галузі охорони здоров'я та охорони атмосферного повітря в системі медико-екологічного моніторингу України / В. Є. Присяжнюк, В. М. Доценко // Довкілля та здоров'я. – 1998. – № 2 (5). – С 12-16.

3. Русакова Л. Т. Інформаційний фонд соціально-гігієнічного моніторингу України / Л. Т. Русакова, М. Ю. Антомонов // Гігієна населених місць: зб. наук. пр. – К., 2007. – Вип. 49. – С. 442-447.

4. Уманський В. Я. Удосконалення екологічного моніторингу за допомогою біохімічних та генетичних критеріїв визначення ризику для здоров'я / В. Я. Уманський, Л. Я. Сергеева, М. М. Отрощенко // Довкілля та здоров'я. – 1998. – № 2 (5). – С. 6-9.

5. Омельчук С. Т. Обоснование необходимости проведения мониторинга здоровья населения Украины / С. Т. Омельчук // Довкілля та здоров'я. – 2000. – №4 (15). – С. 8-11.

6. Беляев Е. Н. Опыт ведения социально-гигиенического мониторинга на современном этапе / Е. Н. Беляев, С. Г. Домнин, К. П. Щербаков // Гиг. и сан. – 2003. – № 6. – С. 10-12.

7. Беляев Е. Н. Опыт ведения социально-гигиенического мониторинга в России / Е. Н. Беляев, С. Г. Домнин, Н. Ю. Цельковская // Социально-гигиенический мониторинг: методология, региональные особенности, управленческие решения: матер. Пленума научного совета по экологии человека и гигиене окружающей среды РАМН и МЗ РФ (17-19 декабря 2003 г.). – М., 2003. – С. 28-32.

8. Беляев Е. Н. Социально-гигиенический мониторинг: этапы совершенствования / Е. Н. Беляев, Н. В. Фокин // Социально-гигиенический мониторинг: методология, региональные особенности, управленческие решения: матер. Пленума научного совета по экологии человека и гигиене окружающей среды РАМН и МЗ РФ (17-19 декабря 2003 г.). – М., 2003. – С. 33-34.

9. Онищенко Г. Г. Современные проблемы ведения и совершенствования социально-гигиенического мониторинга / Г. Г. Онищенко // Социально-гигиенический мониторинг: методология, региональные особенности, управленческие решения: матер. Пленума научного совета по экологии человека и гигиене окружающей среды РАМН и МЗ РФ (17-19 декабря 2003 г.). – М., 2003. – С. 3-14.

10. Сулейманов Р. А. Организация системы CUV на территории с развитой горно-рудной промышленностью республики Башкортостан / Р. А. Сулейманов, Г. Р. Аллаярова, М. К. Каримова и др. // Гиг. и сан. – 2008. – № 1. – С. 84-87.

11. Савельєв С. И. Организация мониторинга источников электромагнитного излучения в городской среде / С. И. Савельев, С. В. Двоеглавова, В. А. Кузьмин и др. // Гиг. и сан. – 2008. – № 4. – С. 87-89.

12. Куртаков С. В. Социально-гигиенический мониторинг хозяйственно-питьевого водоснабжения в Красноярском крае / С. В. Куртаков, С. Е. Скударков / Гиг. и сан. – 2008. – № 4. – С. 90-93.

13. Кондратьева Т. А. Мониторинг показателей здоровья населения городов Ростовской области / Т. А. Кондратьева, Л. Ф. Дузь, Н. Г. Тютюнькова, Ю. А. Пономаренко // Гиг. и сан. – 2008. – № 5. – С. 91-92.

14. Мусийчук Ю. И. Методология комплексной оценки состояния здоровья населения при ведении социально-гигиенического мониторинга / Ю. И. Мусийчук, О. П. Ломов, В. М. Кудрявцев // Гиг. и сан. – 2008. – № 3. – С. 89-91.

15. Мусийчук Ю. И. Проблема регионального социально-гигиенического мониторинга состояния здоровья населения / Ю. И. Мусийчук, О. П. Ломов, В. М. Кудрявцев // Гиг. и сан. – 2007. – № 4. – С. 87-88.

16. Elliott P. Spatial epidtmiology: Current approaches and future challenges / P. Elliott, D. Wartenberg // Env. Hlth Perspectives. – 2004. – Vol. 112, № 9. – P. 998-1006.

17. Nuckols J. R. Using geographic information systems for exposure assessment in environmental epidemiology studies / J. R. Nuckols, M. H. Ward, L. Jarup // Env. Hlth Perspectives. – 2004. – Vol. 112, № 9. – P. 1007-1015.

18. Murray C. J. L. Health inequalities and social group differences: what should we measure / C. J. L. Murray, E. E. Gakidou, J. Frenk // Bull. WHO. – 1999. – Vol. 77, N 7. – P. 537-543.

19. Update guidelines for evaluating public health surveillance systems // MMWR. – 2001. – Vol. 50, № RR-13. – P. 1-36.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22. 02. 06. №182 « Про затвердження Порядку проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу».