Етизація політики як засіб вирішення протиріч між політикою і мораллю в концепції Ісайї Берліна

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

такі умови, несправедлива й аморальна” [1, с. 62-63]. Проте відмова від власної свободи, яка не призведе до збільшення свободи інших, означатиме лише абсолютну втрату свободи. І компенсація шляхом збільшення справедливості, рівності чи щастя цього не змінить. Крім цього, варто зазначити, що свобода тут розуміється як цінність сама по собі, а не як засіб досягнення якихось цілей чи як тимчасова потреба. Звісно, політика як інструмент вирішення соціальних проблем, має можливість це робити, але особливістю цієї сфери є те, що вирішення одних проблем породжує інші й це ще один аргумент, який доводить неможливість побудови гармонійного суспільства. Воно передбачає можливість співіснування цілей, а проблема засобів вирішується суто в технологічній площині, що позбавляє людину моральної, естетичної і духовної уяви. Фатальність такої ілюзії полягає в тому, що якщо людина вважає, що всі проблеми можна вирішити, вона не зупиниться ні перед чим задля досягнення цього і заплатять будь-яку ціну, навіть життя мільйонів; саме так діють більшість тиранів, в тому числі й у ХХ столітті. “Одні озброєні пророки намагаються врятувати людство, інші хочуть врятувати тільки свою расу через її високі якості, але, що б вони не казали, мільйони замучених у війнах і революціях – в газових камерах, гулагах та інших жахливих винаходах, котрими запам’ ятається наше століття, – це ціна, яку люди мають заплатити за радість майбутніх поколінь” [3, с. 21-22]. Проте історія показала, що люди помирають заради абстрактних ідей, а ці ідеї ніяк не наближають до суспільної гармонії і в такому випадку продовження проповідування утопій про ідеальну людську організацію виглядають жахливою насмішкою над усіма цінностями і моральними принципами.

В той же час існує й категорія людей, яка звільнила себе від необхідності кожен раз робити драматичний вибір: одні з них обрали для себе авторитети, чиї слова визнають законом, що не викликають жодного сумніву; інші ж зробили вибір на користь однієї чіткої моделі поведінки та конкретних принципів, яким слідують завжди, незважаючи на ситуацію й обставини. І. Берлін вважає таких людей жертвами власної недалекоглядності й наголошує на тому, що така поведінка не є результатом рефлексії, вона лише покликана полегшити життя тим, хто її сповідує. Таким чином, людям все ж варто робити аксіологічний вибір. І хоча уникнути його зовсім для більшості людей є неможливим, все ж можна пом’якшити ситуацію шляхом встановлення пріоритетів, нехай навіть і не абсолютних. Умовно можна виокремити деякі універсальні цінності, які практично незмінні протягом століть. Вони зустрічаються у всіх суспільствах і залишаються актуальними: наприклад, любов, дружба, патріотизм, справедливість. Але важливо відзначити, що саме те, що багато цінностей претендують на універсальний статус, породжує конфлікти між ними. Головним суспільним обов’язком мислитель вважає необхідність уникати крайнощів, які призводять до страждань. Саме намагання балансувати і уникати революційного вирішення проблем може уберегти людство від необдуманих кроків, страждань мільйонів і кровопролиття.

Дуже важливе місце в політичній філософії І. Берліна посідає поняття свободи, яку він розглядає в двох іпостасях: як негативну свободу і, відповідно, позитивну. Поняття негативної свободи, на думку вченого, міститься у відповіді на запитання: в яких межах суб’ єкту дозволено робити те, що він може, без втручання інших? Тобто людина вважається вільною до тієї межі, до якої ніхто не втручається в її діяльність, а навмисне втручання означатиме примус. Особиста свобода – потреба кожного, тому необхідно встановити межі втручання держави і окреслити особистий простір, наприклад, за допомогою законодавства, проте люди взаємозалежні, тому ці межі встановити вкрай важко. Розуміння свободи як звільнення від бажань, що не можуть здійснитися, відіграє основну роль і в політиці, і в етиці. Патерналізм при цьому є найгіршою формою взаємодії влади і суспільства, адже він заперечує незалежність людей і сприяє підкоренню їх бажань меті правителя, а це фактично заперечує саму людську суть. Така концепція раціонального мудреця, який на шляху до свободи поборов в собі всі нездійсненні бажання і мотиви, дуже актуальна за найнесправедливіших і найжорстокішихісторичних реалій. З цього стає зрозумілим, чому розуміння негативної свободи як можливості робити те, що хочеться не є актуальним. Наприклад, за тиранії, правитель може змусити людей вдатися до такого зречення від бажань, “втечі” від них і це відповідатиме наведеному тлумаченню свободи, проте насправді це антитеза політичної свободи.

Позитивне значення свободи випливає з відповіді на запитання: що є джерелом контрою, яке переконує людину робити саме так? Природним є те, що людина хоче сама бути володарем свого життя (бути суб’єктом, а не об’єктом). Прихильники концепції позитивної свободи пропонують доктрину визволення через розум. Принципи, які від початку є зовнішніми стосовно людини, вона повинна зрозуміти, а значить зробити своїми. Саме знання і розуміння роблять неможливими ірраціональні прагнення. “Я вільний, якщо, і лише в тому разі, я планую своє життя згідно зі своєю власною волею; плани тягнуть за собою правила; правило не гнобить і не приневолює мене, якщо я застосовую його до себе свідомо або сприймаю його без примусу, зрозумівши його, незалежно від того, хто вигадав це правило – я чи хтось інший, за умови, що воно раціональне, тобто узгоджується з доконечністю речей” [1, с. 80]. Тобто знання допомагає людині поставити раціональну мету і вберегтися від нездійсненних бажань.