Етизація політики як засіб вирішення протиріч між політикою і мораллю в концепції Ісайї Берліна

Поки людина живе в суспільстві, її сприйняття самої себе багато в чому залежить від її ж сприйняття іншими людьми; те саме стосується й етичних принципів та політичних поглядів. Перманентне перебування в суспільстві породжує бажання мати в ньому певний статус. А це означає, що бажання звільнитися від соціальної або політичної залежності веде до необхідності зміни поглядів і думок в інших членів суспільства. Таке розуміння ближче до солідарності, взаєморозуміння і передбачає необхідність взаємного визнання, наявності зв’язків з іншими членами суспільства, яких людина готова визнати “своїми”. Тому часто політична історія знає ситуації, коли люди готові відмовитися від частини особистих свобод, які даються їм правителями ззовні заради панування “своїх” правителів, нехай і деспотичних, що є наслідком бажання звільнити націю (колектив, групу). І не варто думати, що загальна згода втратити свободу частково зберігає її через добровільність чи загальність. Тобто важливо розуміти, що часом втілення ідеалу призводить до його протилежності, а невизнання різноманітності людських потреб породжує тиранію.

І. Берлін приходить до висновку, що “плюралізм, із тією мірою “негативної” свободи, яку він тягне за собою, як на мене, є правдивішим і гуманнішим ідеалом, ніж цілі тих, хто шукає у великих, дисциплінованих, авторитарних структурах ідеалу “позитивного” самопанування класів, народів чи всього людства. Він правдивіший, бо принаймні визнає той факт, що в людини багато цілей, не завжди сумірних, які постійно змагаються між собою”. [1, с. 107] Навіть якщо людина обирає цілі і цінності, усвідомлюючи їх неабсолютність, не маючи гарантій їх тривалості, це не робить їх менш вартісними, а, навпаки, доводить її політичну і моральну зрілість та здатність відмовитися від химерних ідеалів.

Підкреслюючи необхідність розгляду політики через призму моралі, Ісайя Берлін аналізую погляди своїх попередників. Розглядаючи позицію Н. Макіавеллі, який традиційно вважається прибічником ціннісно- нейтрального підходу до співвідношення політики та моралі, І. Берлін вказує на те, що він був не перший, хто вважав безпринципність необхідною рисою для політика. Новизна Н. Макіавеллі полягала в тому, що він припустив наявність різних світів цінностей, тобто визнав їх плюралізм і показав, що ці світи можуть не уживатися між собою, а є кардинально різними. Язичництво виховало в людині жертовність в ім’я держави, майбутнього процвітання, а християнство – релігія аполітична, і, відповідно, вплинула на те, що люди перестали цікавитися політикою й почали вважати її “брудною справою”. “Макіавеллі не засуджував християнські цінності, він просто бачив, що дві ці моралі несумісні і не визнавав всеохоплюючого критерію, який допоміг би вирішити, яке життя більш правильне” [3, с. 14]. Людина сама повинна вирішити, який шлях їй ближче і які цінності вона приймає. І якщо вона обрала для себе шлях політики, то мусить засвоїти для себе певний набір цінностей, які відповідають саме цій сфері і лише тоді вона вважатиметься моральною. “Таким чином, Макіавеллі насправді не протиставляє мораль і політику; він протиставляє політичну етику, яка керує долями держав і правителів, іншій концепції етики, що керує долями людей” [6, с. 349]. З цього випливає, що не існує якоїсь єдиної абсолютної моралі, яка була б мірилом всіх чеснот і за допомогою якої люди могли б оцінювати вчинки один одного. Аналізуючи інтерпретацію Н. Макіавеллі І. Берліном, С. Мендус пише: “запитуючи себе чи сумісна політика з моральними чеснотами (чи можуть політики бути моральними), ми припускаємо, що існує єдина моральність – після чого ставимо собі запитання про те, якою мірою вимоги політики сумісні з вимогами цієї єдиної моральності. Але чому ми переконані, що є тільки один різновид моральної доброти? ” [8, с. 98]. І автор припускає, ґрунтуючись на історичних прикладах, що етичні системи дійсно можуть бути різними: якщо в одному суспільстві прославляється хоробрість і активна участь у громадському житті, то в іншому – покірність і відстороненість від політики, і очевидно, що дотримуватися цих двох позицій одночасно неможливо. А це, в свою чергу, дає можливість припустити, що правитель Н. Макіавеллі не є аморальним, просто він дотримується іншої системи цінностей, яка суттєво відрізняється від християнської і те, що для останньої є гріхом, для політичної системи цінностей є найвищими чеснотами. При цьому, ніхто не може дати відповідь на запитання, яка з систем цінностей є кращою, тому кожен з нас, в тому числі і політики, вирішують це для себе і роблять власний вибір.

Крім цього, І. Берлін наголошує на людських можливостях зрозуміти аксіологічні системи різних епох і різних культур. В цьому контексті він осмислює позицію Дж. Віко, акцентуючи на послідовності різних культур, які мають власні соціальні структури, цінності, по-своєму бачать реальність, минуле і майбутнє. Тобто не можна віднайти абсолютний критерій оцінювання різних культур і суспільств, адже зрозуміти їх особливості можна лише в їх власних термінах. Розвинув ці ідеї Й. Гердер, який порівняв національні культури різних країн в різні епохи. У кожної спільноти свій центр тяжіння і свій образ життя. І якщо людина намагається зрозуміти особливості певного суспільства, вона не може користуватися для цього критеріями, розробленими в інший час. І хоча таку позицію іноді називають моральним релятивізмом, проте І. Берлін вважає це хибним. “Віко не вважав, що люди замуровані у своїй власній епосі чи культурі, зачинені в замкнутому просторі, а значить – не здатні зрозуміти інші, глибоко чужі їм суспільства та епохи, чиї цінності в корені відрізняються від їх власних. Він був глибоко переконаний: те, що зроблено одним поколінням, можуть осягнути інші” [2, с. 196-197]. Сам Берлін називає погляди Віко і Гердера плюралізмом, адже вони припускали, що люди різних культур і різних епох здатні зрозуміти одне одного, інша справа, що зрозуміти – не значить прийняти. Основна ідея полягає в тому, що у людей є щось спільне: те, що і робить людей людьми, а цінності можуть відрізнятися і бути невспівставними. Припускається навіть можливість критики цінностей інших культур, адже це є діалогом, неприпустимим є робити вигляд, що ми взагалі не розуміємо цінностей інших суспільств. У світі багато різноманітних моральних принципів і цінностей, проте в будь-якому разі їх є обмежена кількість, тому світогляд людини здатен сприймати й розуміти всі їх, в протилежному випадку їх не можна назвати людськими, вони виходять за ці межі.

Отже, як прибічник етизації політики, Ісайя Берлін виступав проти штучного розділення політики і моралі. Аксіологічний вимір політичного життя втілюється в повсякденній необхідності робити вибір між цінностями й нести відповідальність за цей нього. Саме розуміння важливості й невідворотності цього процесу максимально раціоналізує вибір, пом’якшуючи його складність і драматичність. Принципово важливим є і здатність людей адекватно ставитися й розуміти вибір інших, незважаючи на відмінності, що свідчить про розвиненість суспільства, його здатності до діалогу. Етизація політики – один з трьох основних шляхів розв’язання моральної дилеми в політиці, проте сама проблема актуальності застосування моральних критеріїв до політики залишається невирішеною, що свідчить про перспективи подальших наукових розвідок у цьому напрямку.

 

1. Берлін І. Дві концепції свободи // Сучасна політична філософія: Антологія / Упоряд. Я. Кіш: Пер. з англ. – К. : Основи, 1998. – С. 56-113.
2. Берлин И. Джамбаттиста Вико и история культуры / Исайя Берлин // Философия свободы. Европа / Исайя Берлин. – Москва: Новое литературное обозрение, 2001. – С. 187-205.
3. Берлин И. Стремление к идеалу / И. Берлин // Философия свободы. Европа. – М. : Новое литературное обозрение, 2001. – 448 с.
4. Берлін І. Чотири есе про свободу: Перекл. з англ. / Ісая Берлін. – М. : Основи, 1994.
5. Вико Д. Основания новой науки об общей природе наций / Джамбаттиста Вико. – Киев: ИСА, 1994. – 656 с.
6. 6.Гребенник Г. Ьйр: //ігЬІ8-пЬиу^оу. иа^і-Ьш/ігЬІ8_а11/cgiirbis_64. exe? Z21ID=&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21STN=1S21REF=10&S21FMT=fu11webr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Пр облема отношений политики и морали. (Опыт конструирования макиавеллианско-кантианского метадискурса) [Текст]: [монография] / Г. П. Гребенник; Одесский национальный ун-т им. И. И. Мечникова. Институт социальных наук. – О. : Астропринт, - 616 с.
7. Мак’явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець / Н. Мак’явеллі; пер. з італ. А. Перепадя. – К. : Основи, 1998. – 493 с.
8. Мендус С. Політика та мораль / С. Мендус. – К. : Темпора, 2010. – 160 с.
9. Berlin I. Does political theory still exist? / Isaiah Berlin // Concepts and Categories: Philosophical Essays Edited by Henry Hardy With an introduction by Bernard William / Isaiah Berlin. – London: Pimlico, 1999. – P. 143-172.