Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин

Юридичні особи поділяються на юридичні особи публічного права та приватного права. Суб'єктами публічного права вважаються такі особи: держава як верховна влада; підрозділи державного апарату й державно-територіальних об'єднань; суспільно-політичні угрупування й організації державного значення.

Суб'єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юридичних осіб приватного права: товариства з необмеженою відповідальністю, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, командитні товариства, одноосібні підприємства.

Суб'єктами МЕВ виступають різні об'єднання: фізичних осіб, юридичних осіб, фізичних і юридичних осіб.

Особливою є участь у МЕВ такого їх суб'єкта як держава. 

Держава - це суверенне утворення, яке має верховну владу на своїй території та незалежне по відношенню до інших держав.

Як суб'єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

• вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій;
• через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури держава може сприяти (або заважати) міжнародній діяльності інших суб'єктів.

Міжнародні організації беруть участь у МЕВ в залежності від їх цілей, завдань тощо. Міжнародні організації поділяються:

• за юридичною природою: міжурядові, позаурядові;    
• за складом учасників: універсальні, регіональні; 
• за масштабом діяльності: загального характеру, спеціальної компетенції; 
• за характером діяльності: оперативнодіючі, координуючі, консультативні;
• за терміном діяльності: постійнодіючі, періодично діючі, тимчасові.
• Головними суб'єктами МЕВ на сьогодні є міжнародні підприємства або корпорації, серед яких виділяють багатонаціональні та транснаціональні корпорації.[5]

Регулювання відносин, котрі складаються між суб'єктами МЕВ, здійснюється на різних рівнях різними інститутами:

• на внутрішньому - державою;  
• на регіональному - органами регіонального співробітництва; 
• на глобальному - всесвітніми економічними організаціями (СОТ, ЮНКТАД, спеціалізовані організації, установи і фонди при ООН).

Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед — в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу — розподіл та перерозподіл , створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності — це процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів — товарів, послуг, робочої ,сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Суб'єктами МЕВ є різні рівні держави (центральної або федеральної і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном [6].

 

 

 

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки – на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.

На кожному з рівнів діють різні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні – окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні – національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні – міжнародні організації та наднаціональні інститути.[7].

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

• міжнародна торгівля.
• міжнародна міграція капіталу;
• міжнародна міграція робочої сили;
• міжнародна передача технології;
• міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
• міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

• зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією – із суто комерційної вона може значною мірою перетворитись у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
• інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
• зростання масштабів міграції робочої сили;
• прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
• швидкий обмін науково-технічними знаннями;
• розвиток сфери послуг;
• об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

 

 

Інфраструктура міжнародних економічних відносин — сукупність основних елементів міжнародних економічних відносин, відповідних установ та організацій і системи взаємозв'язків, що формують спосіб взаємодії, внутрішню організацію міжнародних економічних відносин (МЕВ). 

Передусім виділяють міжнародні техніко-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Перші — відносини міжнародної спеціалізації, концентрації виробництва тощо, які формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і в поєднанні з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва; другі — процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів: товарів, послуг, робочої сили, інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). 

Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і