Філософія

При розв’язанні цього основного питання герменевтика приходить до філософського висновку: специфічну рису процесу розуміння складає онтологія герменевтичного кола.

Суть кола: тлумачення тексту (тотожне) – тлумачення людського буття та знання про світ – буття людини у цьому світі. Тому, предметом розуміння, за герменевтикою, є не смисл, вкладений у текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст.

Основні представники: Г. Г. Гадамер, Ю. Габермас та ін.. П. Рикьор, Е. Бетті, К. -О. Апель, М. Ландман, Е. Корет, А. Лоренс,

Проте, герменевтика звертає свою увагу не тільки у бік онтології, але й гносеології (Рікьор).

Одночасно герменевтика виконує, як і філософія, комунікативну функцію. Основним методом комунікації з точки зору герменевтики є мова.

 

Герменевтика – це філософія про буття людини в світі і розуміння цього світу через мову та переживання.

За давньогрецьким переказом бог Гермес – вісник Зевсу, владики богів і людей повинен був роз’ясняти людям послання Зевса, забезпечувати їх розуміння. Таким чином, герменевтику часто визначають як спосіб філосовствування, центром якого є інтерпретація, розуміння текстів.

Ганса Гадамера, який був учнем Хайдегера, вважають засновником сучасної герменевтики. У вченні Гадамера „Істина та метод” герменевтика набуває функції онтології. До найбільш відомих представників герменевтики слід також віднести Рікера (Франція), Бетті (Італія), Флоренського та Лосєва (Росія).

Розуміння передбачає практичну дію, але воно з тією ж необхідністю є вираженням суб’єкта, тобто його викладення – інтерпретація. Але будь-яка інтерпретація має мовну, текстуальну форму, тобто зрозуміти текст означає знайти в ньому відповіді на ряд питань. Згідно Гадамеру в тексту нема власного змісту поза його інтерпретацією, а в рамках цієї інтерпретації неприпустима суб’єктивна довільність, оскільки текст сам по собі не довільний. Таким чином, розуміння досягається у забезпечення злиття горизонтів тексту та людини. При цьому слід мати на увазі так зване герменевтичне коло. Людина повинна зрозуміти те, всередині чого вона знаходиться з самого початку, кругова залежність пов’язує ціле і його частину. Ми можемо зрозуміти текст лише як частини цілого, про яке ми маємо деяке перед-розуміння до початку інтерпретації тексту. Розуміння є історичним, тобто горизонти розуміння змінюються і кожне нове покоління інтерпретує по-своєму.

Любов до слова призводить герменевтив до того, що вони занадто зближують філософію з філологією, хоча основи герменевтики можуть бути використані не лише в філології, а й в історичних, юридичних та інших науках, які мають справу з аналізом об’єктивних результатів свідомої діяльності людей.

За Ф. Шлейєрмахером, основна мета герменевтичного методу – зрозуміти автора і його текст ширше, ніж він сам розумів себе і свій твір. Шлейєрмахер вважає герменевтику мистецтвом розуміння чужої індивідуальності.

Згідно з твердженням Дільтея те, що людина виявляє в іншій, вона знаходить у собі як переживання, те, що вона сама переживає – може знайти в іншій людині через переживання. Звідси розуміння визначається як саморозуміння. Інтерпретатор може побачити у матеріалі, який пізнається лише те, що є у ньому самому.

Розірвати «герменевтичне коло», що виникає Шлейєрмахер і Дільтей пропонують через встановлення гармонії, між двома духовно-душевними світами автора і інтерпретатора. (У інших джерелах говориться, що герменевтичне коло заключається в тому, що інтерпретатор має бачити в авторському творі лише те, що в ньому є, рухається по колу думок автора, має розуміти де він знаходиться увійти в коло).

Центральною у фiлософському вченні Гадамера є ідея, що вихідним пунктом герменевтики як фiлософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфiчну рису процесу розумiння, пов'язану з його циклічним характером. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як фiлософію розумiння. Предметом розумiння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний змiст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософiєю «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Фiлософська герменевтика виконує не лише методологічну функцію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в «метагерменевтицi» німецького філософа Ю. Хабермаса (нар. 1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільствi, крiм культурної сфери життя, є ще й економiчна, соціальна, полiтична. Хабермас робить висновок, що необхiдно коригувати герменевтику, і пропонує теорію комунiкативної дії. Головним методом комунiкації, з його точки зору, є мова.

Говорячи про внесок філософської герменевтики до скарбниці світової культури, можемо підкреслити наступне. Герменевтика потужна тим, що вона відтворює ідею цілісності філософії, культури, суспільства тощо, що подає своєрідний метод аналізу культурних явищ та акцентує увагу на необхідності повороту до загальнолюдських цінностей.

Методологічний потенціал феноменології.

Введення у філософію поняття феноменологія (від грец. – явище, logos – поняття) передбачало створення нової дисципліни – науки про форми свідомості, первісно властиві їй, про явища свідомості – феномени, про споглядання сутності, про абсолютне буття. Саме так формулював завдання нової філософської дисципліни Едмунд Гуссерль (1859-1938) – німецький філософ, засновник феноменологічної школи.

Основне завдання пізнання, на думку Гуссерля, це дослідження структури «чистої свідомості», яке здійснюється за допомогою специфічного методу – «феноменологічної редукції». Запропонований Е. Гуссерлем метод мав виключити («взяти