Філософя, її предмет і роль в суспільстві

 

 

Одним з характерних представників ренесансної філософії був Микола Кузанський (1401-1464). Аналіз його вчення дозволяє особливо ясно побачити відмінності між стародавньогрецьким і епохи відродження трактуванням буття.

Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він переосмислив вчення неоплатоників, починаючи з центрального для них поняття єдиного. У Платона і неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність “іншому”, не єдиному. Ця характеристика сходить до піфагорійців і элеатів, що протиставляли єдине багато чому, межу – безмежному. Кузанец,  що розділяє принципи християнського монізму, відкидає античний дуалізм і заявляє, що “єдиному ніщо не протилежно”. А звідси він робить характерний висновок: “єдине є все” формула, звучна пантеїстичній і прямо  передує пантеїзму Джордано Бруно.

Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, що принципово відрізняє витвір (“все”) від творця (єдиного); але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоників, які ніколи не ототожнювали єдине з “всім”. Ось тут і з’являється новий, епохи Відродження підхід до проблем онтології. З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанец робить висновок, що єдине тотожно безмежному, нескінченному. Нескінченне – це те, більше чого нічого не можливо.Кузанец тому називає його “максимумом”; єдине ж це “мінімум”. Микола Кузанський, таким чином, відкрив принцип збігу протилежностей (coincidentia oppositorum) – максимума і мінімума. Щоб зробити більш наочним цей принцип, Кузанец звертається до математики, вказуючи, що при збільшенні радіуса кола до нескінченності коло перетворюється в нескінченну пряму. У такого максимального кола діаметр стає тотожним колу, більше за те, з колом співпадає не тільки діаметр, але і центр, а тим самим точка (мінімум) і нескінченна пряма (максимум) являють собою одне і те ж. Аналогічно йде справа з трикутником: якщо одна з його сторін нескінченна, то і інші дві також будуть нескінченними. Таким чином, доводиться, що нескінченна лінія є і трикутник, і коло, і куля.

Збіг протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейскої діалектики. У Платона, одного з найбільших діалектиків античності, ми не знаходимо вчення про збіг протилежностей, оскільки для древньогрецької філософії характерний дуалізм, зіставлення ідеї (або форми) і матерії, єдиного і безмежного. Навпаки, у Кузанца місце єдиного тепер займає поняття актуальної нескінченності, яке і є, власне, поєднання протилежностей – єдиного і безмежного.

Проведене, хоч і не завжди послідовно, ототожнення єдиного з нескінченним згодом спричинило перебудову принципів не тільки античної філософії і середньовічної теології, але і античної і середньовічної науки – математики і астрономії.

Ту роль, яку у греків відіграло неподільне (одиниця), що вносить міру, межу як в суще загалом, так і в кожний рід сущого, у Кузанца виконує нескінченне – тепер на нього покладена функція бути мірою всього сущого. Якщо нескінченність стає мірою, то парадокс виявляється синонімом точного знання. І дійсно, ось що витікає з прийнятих Кузанцем передумов: “... якби одна нескінченна лінія складалася з нескінченного числа відрізків в п’ядь, а інша – з нескінченного числа відрізків в дві п’яді, вони все-таки з необхідністю були б рівні, оскільки нескінченність не може бути більшою нескінченності”.  Як бачимо, перед обличчям нескінченності всякі кінцеві відмінності зникають, і двійка стає рівна одиниці, трійці і будь-якому іншому числу.

Теза про нескінченне як міри вносить перетворення і в астрономію. Якщо в галузі арифметики і геометрії нескінченне як міра перетворює знання про кінцеві співвідношення, то в астрономію ця нова міра вносить, крім того, ще і принцип відносності. І дійсно:  оскільки точне визначення розмірів і форми світобудови може бути дане лише через віднесення його до нескінченності, то в ньому не можуть бути розрізнені центр і коло.

Міркування Кузанця допомагає зрозуміти зв’язок між філософською категорією єдиного і космологічним представленням про наявність центра світу, а тим самим – про його кінцівку. Здійснене ним ототожнення єдиного з безмежним руйнує ту картину космосу, з якої виходили не тільки Платон і Арістотель, але і Птолемей і Архімед. Для античної науки і більшості представників античної філософії космос був дуже великим, але кінцевим тілом. А ознака кінцівки тіла – це можливість розрізнити в ньому центр і периферію, “початок” і “кінець”.