Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Найбільш повно, за винятком ідеалістичного вчення Ібн-Рошда про існування загального безсмертного розуму людства, матеріалістична спрямованість його філософії виявилася в теорії пізнання, в якій він виходить з розвиненого Ібн-Сіною вчення Арістотеля про універсалії, загальні поняття.

На питання, що чому передує – поняття речі або річ поняттю, Ібн-Рошд дає матеріалістичну відповідь. Він доводить, що об’єктивною реальністю володіють лише окремі речі, а загальні поняття, будучи вираженням загального в речах, найменуванням речей, об’єктивно не існують.

Пізнання, вчить Ібн-Рошд, починається з сприйняття речей, їх окремих якостей і кількостей; розум (абстрактне мислення), засновуючись на свідченні органів відчуттів, осягає суть речей, виражає її в поняттях. Розум, вчить Ібн-Рошд, є активною силою, інструментом пізнання речей разом з їх причинами. Ібн-Рошд розвивав вчення про подвійну істину. Він висловив думку про необхідність розрізняти філософські і богословські істини. Істинне в філософії, говорив він, може бути помилковим в богослів’ї, і навпаки.

Постановка питання про подвійну істину в середні віки була першим кроком на шляху обгрунтування наукою надалі,  в новий час, помилковості релігійної ідеології.

Своєю матеріалістичною і атеїстичною спрямованістю вчення Ібн-Сіни і Ібн-Рошда вплинули великий чином на розвиток прогресивної західноєвропейської схоластики XI-XIV віків – номіналізму. В аверроїзмі – ідейно-філософській течії, що має своїм джерелом вчення Ібн-Рошда, представники реакційного напряму середньовічної схоластики реалізму бачили свого головного противника.

У XIII віці з філософським обгрунтуванням абсолютної істинності догматів Священного писання виступив найбільший італійський схоластик і богослов Фома Аквінський (1225-1274). Вчення Фоми Аквінського – томізм (від імені Thomas – Фома) являє собою еклектичне поєднання ідеалістично фальсифікованої філософії Арістотеля з християнсько-католицькою теологією. Фома боровся проти номіналістів, доводив необхідність співпраці філософії з теологією в пізнанні світу, в обгрунтуванні первинності бога і вторинності природи. Природно, що керівну роль в цьому союзі він відводив теології.

Причиною виникнення і розвитку усього сущого Фома Аквінський вважав бога. Згідно з його вченням, бог вічний і є абсолютно довершеною духовною істотою, що містить в собі всю повноту буття у вигляді ідей як зразків, по яких він з нічого створив природу. Фома вчив, що бог являє собою чисту форму, джерело всіх форм, завдяки яким матерія як потенційна можливість речей перетворюється в дійсність, в конкретні тілесні речі. У розв’язанні питання про матерію і форму Фома Аквінський дотримувався вчення Арістотеля, усуваючи, однак, з нього всі елементи матеріалізму. Він приписував формі роль первинного, творчого початку, що творить речі. Як типовий схоластик, Фома говорив про наявність в світі багатьох видів форм, в тому числі і таких чисто духовних форм, як ангели і людські душі. Душі, стверджував він, є за своїй природою незруйновними. Всяке руйнування, згідно томізму, складається у відділенні форми від матерії. Але оскільки душі є чистими формами і не мають матерії, то вони не можуть і руйнуватися.

У вченні про універсаліїї Фома Аквінський зробив спробу подолати крайнощі номіналізму і реалізму при вирішенні питання про природу загальних понять і дав з позицій помірного реалізму свій варіант тлумачення цього питання. При розв’язанні проблеми загальних понять він виходив з наявності в світі розуму надприродного, божого і розуму природного, людського. Борючись проти номіналістів, що вважали загальні поняття, як імена, вторинними, а речі первинними, Фома Аквінський намагався довести, що загальні поняття в божому розумі передують речам як їх прототипи. Одночасно він виступав і проти крайніх реалістів, що стверджували, що загальні поняття мають об’єктивно реальне буття і існують незалежно від речей. Заперечуючи подібні твердження, Фома доводив, що загальне внутрішньо властиве речам і загальні поняття утворюються в людському розумі внаслідок абстракції від речей, є вторинними по відношенню до загального в речах. Вчення Фоми Аквінського про природу загальних понять являє собою лише один з варіантів реалізму, оскільки загальні поняття в божественному розумі він вважав первинними по відношенню до речей природи.

Існування Бога неможливо доказати прямим шляхом, але це, за Ф. Аквінським, можна зробити шляхом вивчення конкретних речей і явищ, наслідків того, що вже створено Богом. Спираючись на Арістотеля, Аквінський виводить п’ять непрямих доказів існування Бога:

1. “Все, що рухається, має причиною свого руху дещо інше”. Так як ніщо не може одночасно бути саме по собі і рухомим, і рухомим без стороннього втручання, що цим рухомим початком і є Бог.
2. Все, що ми бачимо, з чим стикаємося, – є наслідок чогось, що породило це дещо, тобто все має свою причину. Але і ці причини мають свої причини. Ітак до безконечності, точніше, до самої головної з них – до Першопричини, тобто ми знову приходимо до Бога.
3. Ми сприймаємо все, що відбувається навколо нас, як необхідне, або випадкове. Але випадковість – це лише недоступна для нас необхідність. Для Бога випадковостей не існує, тому потрібно признати Бога, щоб зрозуміти все, що відбувається.
4. Різні речі володіють різним ступенем краси. Але тоді повинен бути і еталон, мірило цих красот. Цей еталон – Бог.
5. Все рухається, розвивається. Куди? Тільки Бог може задати ціль для всього, що відбувається в природі.

Наведені роздуми лежать в основі переконань Аквінського в абсолютному пріорітеті віри над знаннями.

При розробці своєї теорії пізнання Фома Аквінський виходив