Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Лукрецій зазначав, що істинна природа речей пізнається людиною на основі свідчення органів відчуттів, обробленого за допомогою діяльності розуму (мислення). Наприклад, за допомогою органу зору – очима чоловік бачить речі – з’єднання атомів, але не бачить самих атомів, знання про яких дістаються завдяки мисленню. Осмислюючи чуттєві дані, ми приходимо до встановлення істинного характеру явищ, що спостерігаються. Ці наші істинні висновки можливі лише тому, що вони засновані на достовірному свідченні органів відчуттів.

У розв’язанні питань моралі і релігії Лукрецій також був послідовником Епікура. У основі його етики лежить положення про те, що щастя людини складається в помірному образі життя і в душевному спокої.

Лукрецій був самим видатним атеїстом Стародавнього Риму. У своїй поемі “Про природу речей” він дав різносторонню критику релігії. Лукрецій вважав релігію продуктом неуцтва людей, результатом незнання людьми законів природи і їх страху перед стихіями. Не розуміючи, що природа вічна, говорив він, люди стали приписувати її виникнення надприродним силам, видуманим ними богам. Не знаючи матеріальної суті душі, люди стали вважати її безсмертною, а разом з цим і жахатися вічних мук після смерті. Не уміючи пояснити природне походження явищ природи, наприклад зміни часів року і т.п., неосвічені люди почали стверджувати, що все в природі здійснюється по волі богів. Лукрецій пристрасно викривав подібні твердження і писав, що вони не принесли людству нічого, крім сліз і страждань:

О людський рід нещасний? Такі явища міг він богам приписати і привласнити їм гнів безпощадний! Скільки стогону йому, скільки нам це виразок заподіяло, Скільки доставило сліз і дітям нашим і внукам! .

Лукрецій був непохитно переконаний, що природа вічна і розвивається по своїх власних природних законах, що боги видумані людьми і є продуктом їх стихійної творчості.

Критика Лукрецієм релігії страждала і істотними недоліками. Не знаючи соціального коріння релігії, бачачи причини її виникнення і існування лише в свідомості людей, Лукреций вважав єдиним засобом позбавлення від релігійних забобонів розкриття таємниць природи, поширення знань про суть речей.

Матеріалістична філософія Лукреция являє собою найбільш повний виклад стародавнього атомістичного матеріалізму, його поемою “Про природу речей” завершився розвиток матеріалізму стародавнього світу.

 

1. АТОМ

D. Atom

Е. Atom

F. Atome

Es. Atoma

Поняття стародавньогрецької філософії (неподільний), введене Левкіпом для позначення найдрібніших, далі вже не ділимих одиниць буття, з яких утворюються всі речі. 

 

2. ДІАЛЕКТИКА

D. Dialektik

Е. Dialectics

F. Dialectique(f)

Es. Dialectica

Вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки і становлення, розвиток буття і пізнання, і заснований на цьому вченні метод мислення, що творчо пізнає.  

 

3. МАТЕРІЯ

D. Materie

Е. Matter

F. Matiere

Es. Materia

Нескінченна безліч всіх існуючих в світі об’єктів і систем, субстракт будь-яких властивостей, зв’язків, відносин і форм рухів. 

 

4. РУХ

D. Bewegung

Е. Motion

F. Mouvement(f)

Es. Movimiento

Спосіб існування матерії, її загальний атрибут, зміна взагалі, всяка взаємодія матеріальних об’єктів. Стародавньогрецькі філософи розглядали першооснови речей як таких, що знаходяться в постійному русі і зміні. 

 

 

1. Назвіть особливості становлення і розвитку стародавньогрецької філософії.
2. Що собою представляє стихійний, наївний матеріалізм, в чому його особливості?
3. У чому суть нумерологічного містицизму Піфагора? 
4. Чому діалектику Геракліта ми називаємо стихійною? 
5. Яке значення атомістичного трактування буття? У чому його суть?
6. Дайте порівняльну характеристику вченням Демокріта і Епікура.
7. Охарактеризуйте вчення Платона. У чому його суть? 
8. У чому суть вчення римського філософа Лукреция Кара? 

 

1. Лосев А. Ф. История античной философии в конспективном изложении. – М.: Мысль, 1989. 
2. Антология мировой философии. – Т.1. – Ч.1, 2, 3, – К., 1991, 1992. 
3. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х томах. – Т.1. – М., 1975.
4. Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1975.
5. Васильева Т.В. Античная школа философия. – М., 1985. 
6. Жмудь Л.Я. Пифагор и его школа. – Л., 1990. 
7. Фiлософiя. Курс лекцiй: Навч. посiбник (Бичко В.I., Табачковський В.Г., Горак Г.I. та iн.). – 2- е вид. – К.: Либiдь, 1994. 
8. Чанышев А.Н. Начало философия. – М., 1982. 
9. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981. 

 

 

1. Теоцентризм середньовічної філософії.
2. Онтологія: природа і людина як витвір бога.
3. Проблеми гносеології: полеміка реалізму і номіналізму.
4. Авіцена. Аверроес. Фома Аквінський.

 

Поняття “середньовіччя”, уперше вжите гуманістами у другій половині XV віку, вже тоді набуло широкого поширення і відтоді активно використовується в світовій історіографії. Ним прийнято іменувати найзначніший по тривалості період розвитку Західної Європи і Ближнього Сходу з часу падіння Римської імперії в V віці до початку епохи Відродження (XIV-XV вв.). Однак не вірно було б представити справу так, що перехід від одного до іншого суспільного укладу стався, так би мовити, раптово: насправді період формування нового типу суспільства виявляється дуже тривалим. Падіння Римської імперії не могло одочасно змінити ні соціальних і економічних відносин, ні життєвого укладу,