Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

У дітей дошкільного віку із ЗНМ формування форм спілкування відбувається з запізненням, спостерігаються стійкі труднощі у взаємозв’язку і взаємодії з оточуючими. У дітей не формуєтся, характерне віку, розуміння емоцій, станів, відношень і дій оточуючих та самого себе [6, с. 37-41].

Отже, варіативність клінічних характеристик дітей з порушеннями мовлення, зокрема із ЗНМ виявляє спільні для них ознаки, а саме: загальне недорозвинення складових компонентів або фонетико-фонематичної та лексико-граматичної сторін мовлення, що є складними і стійкими розладами, особливо лексична й граматична.

 

 

Порушення мовлення у дітей із ЗНМ зумовлені несформованістю або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих, психологічних і нейрофізіологічних механізмів при первинно збереженому слухові й інтелекті. Дослідницею Р. Левіною та співробітниками її лабораторії логопедії була розроблена класифікація проявів ЗНМ: від повної відсутності мовних засобів спілкування до розгорнутих форм зв’язного мовлення з елементами фонетико-фонематичного та лексико-граматичного недорозвинення. Виділяють чотири рівня мовленнєвого недорозвитку при ЗНМ, що відображають типовий стан компонентів мовлення, кожен рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують формування мовленнєвих і не мовленнєвих компонентів в цілому. Перехід з одного рівня на інший визначається появою нових мовленнєвих можливостей, підвищенням мовленнєвої активності, зміною мотиваційноної основи мовлення та її наочно-смислового змісту, мобілізацією компенсаторних функцій. Індивідуальний темп просування дитини визначається тяжкістю первинного дефекту і його формою [36, с. 32-35].

У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне розглянути загальну характеристику рівнів ЗНМ у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення. Перший рівень недорозвитку мовлення характеризується повною або майже повною відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей, що розвиваються нормально, мовлення в основному сформоване. Діти 4-5 років, а іноді й старші, мають дуже обмежений активний словник, який складається з звуконаслідувань та звукових комплексів, що не зрозумілі оточуючим. Звукові комплекси часто супроводжуються відповідними жестами, що дає можливість зрозуміти дитину. (Наприклад: “бі” з жестом крутіння керма автомобіля – замість “машина їде”). За своїм звучанням лепетне мовлення складається як з подібних до слів елементів (наприклад, “тіта” – киця, “сиса” – лисиця), так і з зовсім несхожих на правильне слово звукосполучень (наприклад, “гадуд” – горщик, “кі” – горобчик, “бю” – верблюд, “капус” – борсук). Діти можуть користуватись окремими загальновживаними словами, але, як правило, ці слова мають спотворену складову структуру і звукове оформлення.

Одним і тим самим за звучанням словом діти позначають різні предмети (наприклад: “мак” – це всі різновиди квітів, вазони з квітами, клумби; “зима” – це пора року, санчата, зимові розваги дітей зимовий одяг).

Назви дій замінюються назвами предметів (наприклад: грати м’ячем – “м’яч”; відкривати, закривати двері – “древ” (двері) ) ; назви предметів можуть замінюватись назвами дій (наприклад: “диван” – “пати” (спати) ).

Діти не користуються морфологічними елементами для вираження граматичних значень. Домінують “кореневі” слова, в яких відсутні флексії, майже повністю відсутнє розуміння значень граматичних змін слів за одниною, множиною, родовою приналежністю тощо [37, с. 3-11].

Діти з І-м рівнем ЗНМ практично не володіють фразою. Іноді спостерігається використання лепетних речень (наприклад: тато туту (тато поїхав) ; Вова ода (Вова п’є воду. Вова хоче води) ). Пасивний словник дітей значно ширший за активний. Саме цьому складається хибне враження, що діти все розуміють, але самі нічого не можуть сказати. Треба зазначити, що діти розуміють звернене до них мовлення лише в контексті ситуації. Вони не розуміють значень багатьох слів, значень граматичних змін слів. В імпресивному мовленні дітей суттєву роль відіграє лексичне значення слів, граматичні форми не враховуються.

Звукова сторона мовлення у дітей не сформована. Неможливо визначити точно стан звуковимовляння. Вимовляння окремих звуків часто не має постійної артикуляції. У дітей не сформована здібність до сприймання і відтворення складової структури слова. В активному мовленні переважають одно і двоскладові утворення. Діти не можуть оволодіти звуковим аналізом слів. Саме по собі завдання по виділенню звуків із слів незрозуміле дітям. Тому намагання навчити грамоті без відповідної мовленнєвої підготовки виявляються марними [37, с. 3-11].

Отже, І-й рівень ЗНМ характеризується такими особливостями:

активний словник у зародковому стані, він складається із звуконаслідувань, лепетних слів і лише невеликої кількості загальновживаних слів. Значення слів нестійкі, недиференційовані;

пасивний словник ширший, ніж активний, проте розуміння мовлення поза ситуацією досить обмежене;

фразове мовлення практично відсутнє;

здатність відтворювати звукову і складову структуру слова не сформована.

Другий рівень загального недорозвинення мовлення характеризується більш високою мовленнєвою активністю дітей. У дітей з’являється фразове мовлення. Але воно вельми спотворене в фонетичному і граматичному відношенні. Діти можуть більш менш розгорнуто розповісти про знайомі події, про себе, сім’ю, відповідати на запитання, складати примітивну розповідь за малюнком.

На ІІ-му рівні ЗНМ словниковий запас ще дуже відстає від вікової норми. У словнику