Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Граматична сторона експресивного мовлення значно порушена. Спостерігаються грубі помилки в використанні ряду граматичних конструкцій: неправильне використання відмінкових форм (їде машину) ; помилки у використанні іменників чоловічого і жіночого роду (ді тої – 2 столи) ; відсутність узгодження прикметників і числівників з іменниками (пат матина – 5 машин; синь ліве – синій олівець; синь відо – синє відро). Спроби дітей змінювати іменники та прикметники за родами, числами, відмінками, а дієслова за часом, в більшості виявляються невдалими. У дітей виникають труднощі в процесі використання прийменників: прийменники пропускаються (книга лизит той – книга лежить на столі; їхати гора – їхати з гори), замінюються (глиб ляте на девелі – гриб росте під деревом; розповідати на кота – розповідати про кота). Сполучники і частки використовуються в мовленні дуже рідко.

Фонетична сторона мовлення має характерні особливості. Порушене вимовляння приголосних: шиплячих, сонорів, свистячих, дзвінких та глухих, твердих та м’яких. Кількість порушених звуків сягає 16-20 і більше. Голосні звуки артикулюються нечітко. Страждає звуконаповнюваність слів, спостерігаються пропуски приголосних на злитті (вок – вовк; бака – банка) ; додавання зайвих голосних (тарава, тирава – трава; дирова – дрова). Спеціальні дослідження виявляють у дітей недостатність фонематичного сприймання, несформованість фонематичних уявлень. Діти не підготовлені до оволодіння звуковим аналізом і синтезом слів. Діагностичним показником мовлення дітей з ІІ-м рівнем ЗНМ є порушення складової структури. При відтворенні слів різної складової будови спостерігаються грубі порушення:

елізії – скорочення кількості складів (бабан – барабан; паміда – піраміда; ліве – олівець) ;

персеверація – перестановка складів (состафол – світлофор; ядиги – ягоди; кабажан – баклажан) ;

персеверації звуків у словах (фкаш – шкаф; ловк – вовк) ;

додавання складів (шубака – шуба; телеля – теля) ;

контамінації – об’єднання складових систем двох слів (ріжом – ріже ножем; капатом – копає лопатою; совіник – совок, віник) ;

антиципації – уподібнення складів (лалабан – барабан; лелебус – троллейбус) [54].

Характер помилок складової будови зумовлений низьким рівнем фонематичних (сенсорних) та артикуляційних (моторних) можливостей дитини. Помилки, що проявляються в перестановці, додаванні, уподібненні складів свідчать про несформованість фонематичного сприймання. Перевага помилок типу скорочення кількості складів, скорочення звуків на злитті приголосних вказує на порушення в артикуляторній сфері.

Отже, ІІ-й рівень ЗНМ характеризується такими особливостями:

активний словник поширюється за рахунок іменників, дієслів, деяких (здебільшого якісних) прикметників, прислівників, але залишається ще вкрай обмеженим;

поліпшується розуміння мовлення, поширюється пасивний словник, виникає розуміння простих граматичних форм;

порушена вимова значної кількості звуків;

спостерігається грубе порушення складової будови слів, характер помилок при відтворення складової структури слова свідчить про низький рівень фонематичних і артикуляторних можливостей, не готові до оволодіння звуковим аналізом і синтезом;

зв’язне мовлення в зародковому стані, діти користуються простими, непоширеними реченнями;

яскраво виражений експресивний аграматизм [74].

Третій рівень загального недорозвинення мовлення характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення зі значним лексико-граматичним і фонетико-фонематичним недорозвиненням. Звукова сторона мовлення більш сформована, але ще спостерігаються такі типові помилки:

недиференційована вимова свистячих, шиплячих звуків, африкатів і сонорів. Треба зазначити, що один звук може замінювати одночасно 2 і більше звуків даної або близької фонематичної групи. Наприклад: звуком [c’] (який може ще не мати чіткої вимови) замінюються звуки [c, ш, ж, ц, щ, ч] (сюмка – сумка, сюба – шуба, сюк – жук, молодесь – молодець, сітка – щітка, клюсь – ключ) ;

заміна звуків більш простими за артикуляцією. Наприклад: ука -- рука; дук – жук; тотна – сосна;

нестійке використання звуку, коли в різних словах він вимовляється по-різному;

змішування звуків, коли ізольовано дитина вимовляє звуки правильно, а в словах і реченнях припускається взаємозаміни;

спотворення артикуляції деяких звуків (міжзубна вимова свистячих, велярний або увулярний ротацизм тощо) ;

оглушення звуків (папуся – бабуся; тітусь – дідусь) ;

відсутність пом’якшення (пат – п’ять) [64].

Характерним для дітей є порушення складової структури слова. Діти здатні повторити 3-4 складові слова, але в самостійному мовленні припускаються типових помилок: скорочують кількість складів; переставляють склади; уподібнюють склади; додають зайві звуки і склади; скорочують звуки на злитті приголосних в словах.

Фонематичний недорозвиток у дітей, що мають ЗНМ ІІІ-го рівня проявляється, в основному, в несформованості процесів диференціації звуків, що відрізняються тонкими акустико-артикуляційними ознаками, але іноді діти не розрізнюють і більш контрастні звуки. Фонематичне недорозвинення затримує та утруднює оволодіння звуковим аналізом і синтезом [65, с. 65-75].

Словник дітей в якісному і кількісному відношенні нижчий, ніж у однолітків із нормальним