Формування оптимальної структури капіталу підприємства на ТОВ "ХЗ ПТУ"

 - дозволяє забезпечити вихід на проектні показники розвитку і розміри підприємства;

 - дає можливісті розширення масштабів господарської діяльності;

 - створює сприятливі фінансові умови підвищення добробуту власників підприємства;

 - є джерелом формуванням можливостей задоволення зростаючих потреб найманих робітників;

 - є джерелом створенням умов розвитку всієї економічної системи держави, тому що через фінансовий капітал, його формування, використання, відтворення здійснюється реалізація інтересів не тільки підприємців, а й держави, і значить, всього суспільства.

Отже, капітал підприємств як об'єктивно існуюча економічна категорія забезпечує процес фінансування господарської діяльності підприємницьких структур, є важливим фактором розвитку національної економіки України, її ринкової трансформації.

 

 

Кожне підприємство прагне управляти капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей.

Питання управління структурою фінансового капіталу широко висвітлюються в економічній літературі та представлені різними точками зору на вирішення цієї проблеми [12, 34, 39, 43, 78, 79]. Розглянемо сутність основних методичних підходів щодо управління структурою капіталу підприємства, серед яких такі:

-традиційний підхід до управління структурою капіталу;

-підхід Модільяні-Міллєра;

-компромісний підхід;

-сигнальний підхід (Сигнальна модель Майерса-Майлуфа 1984 р., Модель Росса 1977 р.).

Спочатку розглянемо традиційний підхід до управління структурою капіталу. Послідовники цього підходу вважають, що:

а) вартість капіталу фірми залежить від його структури; 

б) існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу (СВК) і відповідно максимізує ринкову вартість фірми. При цьому наводяться наступні аргументи.

Середньозважена вартість капіталу залежить від вартості його складових, що узагальнено розподіляються на два види – власний та позиковий капітал. В залежності від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється, причому темпи зміни є різними. Численні дослідження показали, що помірне зростання частки позикових коштів, тобто деяке підвищення фінансового ризику, не викликає негайної реакції акціонерів в плані підвищення потрібної доходності, однак при перевищенні деякої межі безпеки ситуація змінюється і акціонери починають вимагати більшої доходності для компенсації ризику. Одночасно і вартість позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, при відповідній зміні складу джерел починає зростати.

Однак, оптимізація структури джерел фінансування по критерію максимізації ціни підприємства відображає однобічний погляд на проблему управління структурою фінансових ресурсів, так як не враховує вплив сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Другим розглянемо підхід Модільяні-Міллєра. Засновники другого підходу Ф. Модільяні і М. Міллєра (1958р.) стверджують протилежне – при деяких умовах ринкова вартість фірми і вартість капіталу не залежать від його структури, а, відповідно, їх не можна оптимізувати, не можна нарощувати ринкову вартість фірми за рахунок зміни структури капіталу.

При обґрунтуванні свого підходу Модільяні і Міллєр встановили ряд обмежень, зокрема:

-передбачається наявність ефективного ринку капіталу, зокрема, безкоштовність інформації, її доступність для всіх зацікавлених осіб, відсутність трансакційних витрат, можливість будь-якого розподілу цінних паперів, раціональність поведінки інвесторів;

-компанії емітують тільки два типи зобов'язань: боргові з безризиковою ставкою та акції (ризиковий капітал);

-фізичні особи можуть здійснювати позикові операції за безризиковою ставкою;

-відсутні витрати, пов'язані з банкрутством;

-вважається, що всі компанії знаходяться в одній групі ризику;

-очікувані грошові потоки являють собою безстрокові ануїтети (тобто зростання доходів не передбачається);

-відсутні податки.

Деякі з цих обмежень навряд чи можна визнати реалістичними, однак подальші дослідження показали, що це не здійснює суттєвого впливу на основні висновки, що були отримані Модільяні і Міллєром. Крім того, деякі з обмежень були уточнені або зовсім зняті.

Одержані цими дослідниками результати розрізнюються в залежності від передумови про наявність або відсутність податків на доходи фізичних і юридичних осіб. Розглянемо основні ідеї, сформульовані Модільяні і Міллєром.

Для опису логіки теорії Модільяні-Міллєра в умовах відсутності податків на доходи юридичних і фізичних осіб введемо наступні позначення:

РВн – ринкова вартість фінансово незалежної компанії (тобто тої, що не залучає позиковий капітал);

РВз – ринкова вартість аналогічної фінансово залежної компанії;

Рвк – ринкова оцінка власного капіталу компанії;

Рпк – ринкова оцінка позикового капіталу компанії;

ЧПоп – чистий операційний прибуток (прибуток до відрахування процентів та податків);

ВКн – вартість власного капіталу фінансове незалежної компанії;

ВКз – вартість власного капіталу фінансове залежної компанії;

ПК – вартість позикового капіталу;

Пп – ставка податку на прибуток.

Виходячи із зроблених передумов Модільяні і Міллєр довели два твердження:

Твердження 1. Ринкова вартість компанії не залежить від структури капіталу і визначається шляхом капіталізації її операційного прибутку за ставкою, що відповідає класу ризику даної компанії. При цьому:

 

РВн = РВз = Чоп : ВКн

 

Твердження 2. Вартість власного капіталу фінансово залежної компанії являє собою суму вартості власного капіталу аналогічної (за доходом та рівнем ризику) фінансово незалежної компанії та премії за ризик, рівної добутку різниці в