Гегель як визначна постать в історії політології та основні положення його вчень

Основним предметом філософії історії є дух у процесі розвитку. Сама ж історія є «розвитком духу в часі», мається на увазі, що історія «світового духу» має свою мету. Ця мета – розвиток свободи, свободи громадянина в громадянському суспільстві. Свобода, за вченням Гегеля, є сама в собі метою, яка реалізується та є єдиною метою духу. Світова історія була спрямована до тієї остаточної мети, якій протягом багатьох століть приносяться жертви на олтарі світу. Тільки ця остання мета втілюється й реалізується, тільки вона є у змінах усіх подій і відносин тим, що в них воістину дієве. Оскільки реалізація свободи за Гегелем із необхідністю містить і те, що дух сам усвідомлює себе вільним, історія є також і прогресом в усвідомленні свободи. [4, с. 433]

Людська свобода – результат тривалої роботи духу. Історичний розвиток духу обіймає три головні фази: східну, греко-римську та німецьку. Схід знав і донині знає, що вільний тільки один; греко-римський світ – що вільні декотрі, а німецький світ знає, що вільні всі. Можна було б сподіватися, що демократію буде проголошено найкращою формою правління, коли всі користуються свободою, але насправді цього не сталося. І демократія, аристократія належать до тих форм держави, в яких свободою користуються не всі, а тільки декотрі, за деспотизму має свободу один, а за монархії вільні всі. Це пов´язано з тим, що слову «свобода» Гегель надавав незвичайного значення. Для нього не було свободи без закону; проте, він намагався перевернути це твердження й виголошував, що там, де закон, там і свобода. Отже, свобода для нього означала не більше, ніж право коритися закону.

Розвиток світового духу відбувається не автоматично, він не може обійтися без практичної участі людей, без людської активності взагалі. Людська активність мотивована відокремленими егоїстичними потребами, інтересами, навіть пристрастями індивідів, утворює, за Гегелем, єдиний адекватний засіб чи інструмент, за допомоги якого історія реалізує свою внутрішню найбажанішу мету. [5, с. 313-314]

Принципом історичного розвитку, вважав мислитель, є національний дух. Як і можна було сподіватися, найвищу роль у земному розвитку духу він визначав німцям. «Німецький дух – це дух нового світу. Його мета – реалізація абсолютної істини і необмежене самовизначення свободи – тієї свободи, змістом якої є її власний абсолют». Нації в Гегеля відігравали ту саму роль, яку в Маркса надано класам. На додачу до націй ми, твердив філософ, повинні також зважати й на видатні історичні постаті, дії яких сприяють реалізації загальної волі світового духу. Для прикладу названо Александра Македонського, Цезаря, Наполеона І.

Прогрес в усвідомленні свободи, який утворює внутрішній сенс свободи, не повинен, на думку Гегеля, розумітися в суто суб´єктивному значенні, тобто як адекватна рефлексія свободи. Внутрішній характер ідеї у нього завжди повинен стати реальністю. [7, с. 213]

 

 

За своїм філософським поглядам Гегель об'єктивний ідеаліст. Його філософська система присвячена пізнанню ідеального початку – Духа. Одне з істотних відмінностей гегелівської філософії – діалектичний метод пізнання, тобто пізнання ідей як взаємопов'язаних і розвиваються. Гегель вибудовує свою систему на основі трьох законів діалектики:

1. закону єдності і боротьби протилежностей;

2. закону переходу кількісних змін у якісні;

3. закону заперечення заперечення.

Гегель запозичує у французького Просвітництва ідею прогресу та історичний підхід до досліджуваного явища, але багато в чому лише для того, щоб виправдати існуючий стан речей. На думку Гегеля, все дійсне – розумне, все розумне – дійсне. Метою філософа є примирення з дійсністю.

Істина, вважає Гегель, виражається в понятті. Він використовує метод тріади, тобто виділяє у всякій системі три основних елементи. Так, наприклад, діалектично розвивається дух проходить три ступені: суб'єктивний дух, об'єктивний дух та абсолютний дух. [4, с. 512]

Філософія права, за Гегелем, не має специфічних методів дослідження. Право, з точки зору Гегеля, є наявне буття вільної волі. «Право полягає в тому, що наявне буття взагалі є наявне буття вільної волі». Предметом філософії права, за Гегелем, є ідея права, тобто поняття права і його здійснення. Право поряд з мораллю і моральністю відноситься до сфери об'єктивного духу. Саме на цьому ступені свобода вперше, переставши бути суб'єктивною, набуває форми реальності, втілюючись у вигляді державно-правових формоутворень. Ідея права, таким чином, – це свобода в її суб'єктивному існування. Поняття права значно ширше, ніж юридичне поняття про право, воно охоплює «наявне буття всіх галузей свободи». Це є об'єктивно ідеалістичне поняття права. Розум, дух у галузі суспільних відносин людей з точки зору Гегеля творить свою роботу за допомогою індивідуальної волі окремих осіб і створює об'єктивний світ свободи, тобто право.

Поняття про право в поданні Гегеля має своєю основою не волю окремої особи, а якусь собі і для себе сущу, загальну волю, що має самостійне існування в часі, в просторі і виражає об'єктивно розумний, а не суб'єктивний свавілля окремої особи, що істотно відмінно від поняття про право, дане Кантом і всіма прихильниками критичної філософії. [4, с. 519]

Гегель прагне осягнути розумну сутність права і держави самих по собі, незалежно від прав та інтересів