Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості

Тобто, здібності мають декілька типів, які різняться між собою за структурою та накладають свій відбиток на поведінку людини, її мислення та в подальшому формують обдарованість, а потім талант.

 

 

Природа творчих здібностей до цього часу викликає дискусію серед учених. Одна із найбільш поширених точок зору має свої витоки ще в Платона. Автори, які дотримуються цієї точки зору, стверджують, що здібності біологічно зумовлені, а їх прояв повністю залежить від успадкованих характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінити швидкість їх вияву, але вони завжди виявляються тим чи іншим чином.

Для підтвердження цієї точки зору використовуються факти індивідуальних відмінностей, які спостерігаються в дитячому віці, коли вплив виховання та навчання, здавалося б, ще не був провідним. Так, наприклад, музична обдарованість Моцарта виявилася в три роки, Гайдна – у чотири. Талант до живопису та скульптури виявляється дещо пізніше: у Рафаеля – у вісім років, а у Ван Дейка – у десять [17, с. 211].

Своєрідним розвитком концепції наслідування здібностей є припущення про зв'язок здібностей людини з вагою її мозку.

Як відомо, мозок дорослої людини має вагу в середньому 1400 г. Визначення маси мозку видатних людей показало, що їхній мозок дещо більше середньої величини. Так, вага мозку І. С. Тургенєва складає 2012 г, мозку Д. Байрона – 1800 г і т. д. Але пізніше це припущення виявилося безпідставним, оскільки можна навести не менше прикладів знаменитостей, мозок яких був за вагою менше середньої величини. Так, наприклад, у відомого хіміка Ю. Лібіха мозок важив 1362 г, у письменника А. Франса – 1017 г. Більше того, виявилося, що найбільший та найважчий мозок більше 3000 г належав розумово відсталій людині [17, с. 215].

З ідеєю наслідування здібностей пов'язане і вчення Франца Галля, яке одержало назву френологія (від грец. Phrenos – «розум», logos – «наука», «знання»). Френологи намагалися простежити залежність психічних особливостей людини від зовнішньої будови черепа. Головна ідея базувалася на тому, що кора головного мозку складається з низки центрів, у кожному з яких локалізована певна здібність людини. Міра розвитку цих здібностей прямо залежить від величини відповідної частини мозку. На підставі спеціальних вимірів була складена френологічна карта, де поверхня мозку розбивалася на 27 ділянок, кожна з яких відповідала певній індивідуальній особливості. Серед них виділялися «шишки здібностей» до музики, поезії, живопису, «бугри» честолюбства, жадібності, хоробрості тощо. Але цей підхід також був помилковим. Численні трепанації показали, що череп зовсім не повторює форми кори головного мозку, тому визначення за «шишками» та «впадинами» черепа розумових та моральних особливостей людини антинаукове та безпідставне [17, с. 217].

Широку популярність отримали роботи Френсіса Гальтона, який пояснив наслідування здібностей, виходячи з принципів еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Аналізуючи біографії видатних діячів, Ф. Гальтон дійшов висновку, що вдосконалення людської природи можливе лише шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово та фізично розвинених людей. Продовжуючи лінію Ф. Гальтона, у XX ст. Коте визначив рівень обдарованості відомих людей за кількістю рядків, відведених їм у енциклопедичному словнику, і виділив близько 400 осіб, чиї високі здібності простежувалися в кількох поколіннях.

Слід відзначити, що ці твердження не позбавлені підстав. Особливо це можна простежити, вивчаючи історію сім'ї Бахів. Уперше великі музичні здібності у них виявилися в 1550 р. Родоначальником сім'ї був пекар В. Бах, який, як відзначав Т. Рібо у своїй праці «Спадковість душевних властивостей», відводив душу після роботи музикою та співами. У нього було два сини, з них і починається безперервний рід музикантів, відомих у Німеччині протягом двох віків. Всього у сім'ї Бахів було близько 60 музикантів, з них більше 20 – видатні [16, с. 321].

Особливий інтерес у зв'язку з визначенням впливу генетичних чинників на розвиток індивідуальності дитини представляють дослідження гомозиготних близнюків, які мають ідентичну спадковість, та гетерозиготних близнюків, що мають різну спадковість (дослідження А. Басса та Р. Плоуміна).

Порівняльне дослідження гомозиготних близнят, які жили та виховувалися в різних сім'ях, показали, що всупереч очікуванням їхні індивідуально-психологічні та поведінкові відмінності від цього не збільшилися, а частіше за все залишалися такими самими, як і в дітей, що виросли в одній сім'ї (у деяких випадках навіть зменшилися) [18, с. 211].

Діти – близнята, що мали однакову спадковість, у результаті їх виховання в різних сім'ях, ставали інколи більш схожими один на одного, ніж у тому випадку, коли їх виховували разом. Пояснити цей дещо несподіваний факт можна тим, що дітям – одноліткам, які постійно знаходяться поряд один з одним, майже ніколи не вдається займатися однією і тією самою справою, та й між такими дітьми рідко складаються рівноправні стосунки [18, с. 215].

Незважаючи на велику подібність психологічних та поведінкових характеристик, які спостерігаються серед гомозиготних близнят, навряд чи можна погодитися із твердженням, що їхня психологічна спільність обумовлена тільки генетично. Проведені дослідження та одержані результати дають підстави вважати вплив середовища на психічний та поведінковий