Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості

Специфіка обдарованості кожної дитини полягає в спрямованості інтересів. Подальший розвиток здібностей такої дитини відбувається в конкретній діяльності.

Вищий прояв розвинутих здібностей нерідко називають талантом.

Талант (гр. Talanton – «вага», «міра», «рівень здібностей») – поєднання високо-розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість.

Жодна окремо взята здібність не може бути талантом, навіть якщо вона яскраво виражена і має високий рівень розвитку.

Як і здібності, талант є лише можливістю для набуття високої майстерності й великих успіхів у творчості, а творчі досягнення залежать від суспільно-історичних умов життя людей. Щоб досягти високої майстерності, необхідно багато працювати [2, с. 378].

Талант виявляється тільки в наполегливій творчій праці. Люди, які досягли високого рівня майстерності і всесвітнього визнання, були титанами праці. Так, англійський природодослідник Чарльз Дарвін понад 30 років збирав наукові матеріали для своєї книги «Походження видів». Американський учений Томас Едісон, працюючи над створенням електричної лампочки, провів до 6000 дослідів лише над обвугленням нитки розжарювання. Французький письменник Оноре де Бальзак по 12 і більше разів переписував свої твори [2, с. 380].

Здебільшого талановиті люди мають не одну, а кілька високо-розвинутих здібностей. Наприклад, Микола Амосов був видатним хірургом, кібернетиком і письменником. Основою його успіху стала систематична, творча і напружена праця. Адже саме в ній найчастіше виникають моменти творчого піднесення, які називають натхненням, саме у таких станах талановиті люди сягають небувалих злетів своєї діяльності. Російський художник Ілля Рєпін стверджував, що натхнення – це нагорода за каторжну працю. Російський композитор Петро Чайковський зазначав, що натхнення – це такий гість, який не любить відвідувати лінивих [4, с. 423].

Пробудження таланту залежить не тільки від наполегливої і систематичної праці індивіда. Воно зумовлено потребами суспільства. Те, які саме здібності матимуть найсприятливіші умови для свого повноцінного розвитку, залежить і від потреб епохи та особливостей конкретних завдань, які стоять перед певною спільнотою.

Геніальність – поєднання талантів, реалізовуючи які, особистість залишає неабиякий слід в історії людства.

Геніальність (лат. Genialis – «властивий генієві», «плідний») – найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення [4, с. 428].

Талановиті люди відрізняються від геніальних величчю і суспільною значущістю проблем, які вони вирішують. Геній – дуже рідкісне явище. Виражаючи потреби суспільства, він творить самостійно й оригінально, шукаючи відповіді на такі питання, яких інші люди часто й не помічають. Своєю діяльністю геній сприяє прогресивному розвитку всього суспільства.

Таку роль в історії вітчизняної науки і культури відіграла творчість М. Ломоносова, О. Пушкіна, Т. Шевченка, Д. Менделєєва, І. Павлова та ін. Геніям властива надзвичайна творча активність, бережливе ставлення до культурних надбань минулого і водночас – рішуче подолання застарілих поглядів і традицій. Вони усвідомлюють швидше за інших людей найактуальніші проблеми свого часу і силою свого розуму знаходять нові шляхи їх вирішення.

Генії є і титанами праці. Т. Едісон стверджував, що геній – це 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці. Подібну думку висловлював Л. Толстой.

Отже, здібності – це внутрішні умови розвитку людини, які формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем. Як індивідуально-психологічні особливості вони не можуть бути протиставлені іншим властивостям особистості – якостям розуму, особливостям пам'яті, емоційним властивостям тощо.

 

 

 

Вчинок – соціально оцінюваний акт поведінки, що побуджусться усвідомленими мотивами. На відміну від імпульсивних дій вчинок здійснюється у відповідності з прийнятим наміром. Вчинок, як елемент поведінки, підпорядкований мотивам і меті діяльності людини. В ньому проявляється особистість – її провідні потреби, ставлення до оточуючої дійсності, характер, темперамент. У вчинку проявляються такі риси особистості, як наполегливість, лицемірство, відвертість, замкнутість тощо. У відповідності з соціальними нормами, етичними і правовими вчинки оцінюються як моральний або аморальний, чесний або нечесний, героїчний або боягузливий тощо [10, с. 290].

О. В. Киричук, В. А. Роменець розглядають вчинок, як спосіб особистісного існування в світі, як всезагальний філософський принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в пізнавальному та практичному відношеннях [17, с. 276].

У психологічному словнику вчинок визначається як свідома дія, оцінювана як акт морального самовизначення людини, в якому вона стверджує себе як особистість у своєму ставленні до іншої людини, до себе самої, до групи або до суспільства, до природи в цілому [15, с. 324].

Більшість психологів (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін.) визначають вчинок як одиничний поведінковий акт, пов’язаний з виконанням або невиконанням людиною своїх моральних обов’язків. Із сукупності таких актів складається моральна діяльність або поведінка людини [3, 4, 5].

Реалізації вчинку передує «внутрішній план дії», в якому представлені свідомо вироблені наміри, є прогноз результату і оцінки з боку оточуючих людей і суспільства в цілому. Наміри виступають ідеальним образом вчинків і завжди