Генеза психозахисної поведінки особистості на етапі підлітковості: норма і неповносправність

Оскільки метод активного соціально-психологічного навчання забезпечує цілісне включення суб’єкта в психокорекційний процес, що відкриває можливості пізнання системної організації психіки, зокрема упорядкованість захисної системи в єдності когнітивних, емоційних, поведінкових складових, то він, на думку дослідниці, є одним із найдоречнішим у вивченні психозахисту [7].

Н. Скиба детально висвітлює низку «проблемних зон» сучасних підлітків, які заслуговують на особливу увагу щодо актуалізації само- захисних зусиль особистості:

• навички і уміння, якими підлітки володіють, не відповідають періоду їх розвитку;
• більшість підлітків не самостійні в проведенні вільного часу й умінні планувати і повноцінно проводити дозвілля;
• рідко активно піклуються про хороший фізичний стан;
• пасивні в набутті знань і умінь, що дають змогу вибирати роботу і працювати згодо
• не уміють самостійно вирішувати конфлікти, передбачати можливості своїх дій і поведінки з точки зору небезпеки;
• не мають постійного друга, постійних обов’язків, трудових доручень;м за професією;
• переважає ригідність поведінки;
• притаманна недостатня кількість захисних чинників, тобто людей в оточенні підлітка, які його захищають від ризику і невдач, і водночас наявна велика кількість стресогенних чинників.

Ці проблеми підлітків, а також відсутність добре сформованих соціально-позитивних настановлень, чітких ієрархічних стосунків у системі потреб і мотивів актуалізує підсистему стратегій «відходу», яка характеризується тенденцією дітей до дистанціювання від дорослих, що сприймаються ними як загрозливі «стимули» або як такі особи, що не сприймають і не розуміють їх. Тому типовою реакцією обирається психозахист [5].

Цікавим ракурсом досліджуваної нами проблематики є аналітичне узгодження взаємозв’язків між інтелектом, механізмами психологічного захисту і особистісними рисами. У дослідженні Т. Се- менової встановлено зв’язок між вираженістю різних механізмів психологічного захисту і рівнем психометричного інтелекту, зокрема констатовано, що середньому рівню інтелекту відповідає більша варіативність у використанні захистів та адаптивніші форми їх прояву. Також дослідницею виокремлено тезу, що інтелект може виступати модератором, який опосередкує взаємозв’язок патернів механізмів психологічного захисту з особистісними рисами. Підтверджено авторське гіпотетичне припущення, згідно з яким кількість і характер взаємозв’язків між показниками механізмів психологічного захисту і особистісними рисами співвідносяться з рівнем розвитку інтелектуальних здібностей. Підкреслено значущу роль аналітико-синтетичних процесів у функціонуванні захистів, відповідно й те, що відмінність захисних механізмів один від одного зумовлена інтелектуальними здібностями.

З уваги на викладені положення, можна вважати, що співвідношення рівня психометричного інтелекту і схильності до використання тих або інших захистів залежить від ефекту їх взаємодії у створенні умов для успішної адаптації особистості, а також від можливості їх співіснування внаслідок того, що окремі захисти потребують певного рівня розвитку аналітико-синтетичних здібностей.

Згідно з концепцією Т. Семенової, рівень розвитку інтелекту виступає тим чинником, який зумовлює адаптивні або дезадаптивні форми прояву механізмів психозахисту людини, тобто інтелект є регулювальником прояву особистісної специфіки й унікальності, чинником, який активно сприяє адаптації. Однак потрібно мати на увазі, що взаємозв’язок рівня психометричного інтелекту і механізмів психологічного захисту має складний, нелінійний характер – найадаптивніші форми захисної поведінки відповідають середньовисокому рівню психометричного інтелекту.

Авторка, здійснивши порівняльний аналіз, стверджує, що для людей з середньонизьким і високим рівнем психометричного інтелекту характерна більша кількість зв’язків захисних механізмів один з одним, а також захисних механізмів з базовими особистісними властивостями. Частотна кількість і характер зв’язків між цими змінними дають підстави стверджувати про менш адаптивні форми захисної поведінки, які властиві середньонизькому і високому рівням психометричного інтелекту [4].

Така констатація лише підтверджує наші теоретичні підходи про важливість сенсорноих (субсенсорних) чинників у формуванні самоприйняття та в задіянні особистістю психозахисту, оскільки когнітивна складова (за концепцією Т. Семенової, високий рівень психометричного інтелекту) не завжди є визначальною компонентою в цих складних (свідомих/несвідомих) процесах.

Розкриття проблеми психозахисту було б неповним без урахування специфіки його прояву в дизонтогенетичній площині, зокрема в життєдіяльності та самоусвідомленні неповносправних людей. Проблема істотно ускладнюється ще й тим, що захисні процеси суто індивідуальні, суб’єктивні, різноманітні і погано піддаються рефлексії, а у випадку з неповносправними дітьми – ще й обтяжені численними чинниками діагностичного, комунікативного, етичного та іншого походження.

Т. Колосова, дослідивши копінг-поведінку і механізми психологічного захисту в підлітків з розумовою відсталістю, відзначає своєрідні відмінності в характері та змісті їхньої копінг-поведінки від аналогічних феноменів у підлітків із нормальним інтелектом. Дослідниця встановила, що у підлітків із розумовою відсталістю частіше, ніж у їх однолітків, які нормально розвиваються, виявляються механізми психологічного захисту, відповідні більш ранньому вікові, а також те, що соціально-психологічна адаптація розумово неповносправних дітей істотно ускладнена внаслідок особливостей їхніх копінг-стратегій і механізмів психозахисту.

Підлітки з розумовою відсталістю набагато частіше вдаються до використання агресивних стратегій поведінки за спроб вирішення проблемних ситуацій, що може бути зумовлено декількома причинами: з одного боку, – їхньою особистісною незрілістю, емоційною нестійкістю, імпульсивністю й розбалансованістю, з іншого, – несприятливою й ускладненою когнітивно-фізичними проблемами соціальною ситуацією розвитку.

Деприваційні та несприятливі соціальні умови виховання таких підлітків призводять до появи в них підвищеної ворожості щодо однолітків і дорослих, емоційної