Генеза психозахисної поведінки особистості на етапі підлітковості: норма і неповносправність

У підлітків із розумовою відсталістю чітко проявляється специфіка використання стратегій захисної поведінки, що полягає як у стереотипності й обмеженому виборі стратегій, так і в переважному використанні деструктивних і непродуктивних психозахисних стратегій. Система механізмів психологічного захисту розумово відсталих підлітків відрізняється недостатньою структурованістю і представлена двома ізольованими тріадами психологічних захистів: регресія – заперечення – проекція; раціоналізація – витіснення – компенсація.

Часте використання розумово відсталими підлітками деструктивних поведінкових стратегій, пов’язаних із проявом вербальної і невербальної агресії, знижує їх адаптаційний потенціал. Отож, певна ригідність психоструктури підлітків із розумовою відсталістю та їх уповільненим накопиченням життєвого досвіду проявляється в переважному використанні незначної кількості копінг-стратегій і дій за шаблоном, тому стратегії зміни діяльності, спілкування, розслаблення застосовуються ними рідко, що вносить деструкцію та посилює дезадаптацію. Доволі характерною є обмежена кількість використання інтенсивних копінг-стратегій та їх стереотипність, що може бути пояснено недостатньою пластичністю особистості розумово відсталих підлітків і негативно позначається на їх адаптаційних здібностях і загальній індивідуально-соціальній успішності. Найчастіше проявляються заперечення, проекція і регресія, а раціоналізація, компенсація та заміщення виникають рідше.

Загальною тенденцією для таких підлітків є прояв захисту за типом проекції, що характерно для підліткового віку. Водночас у розумово відсталих підлітків найчастіше домінує використання захисних механізмів за типом заперечення і регресії, що властиво вибору дітей молодшого віку [1; 2; 6].

Вважаємо, що особистісна специфіка, зокрема когнітивно- функціональні можливості інтелектуально неповпосправної дитини, залежать від адекватності самоусвідомлення, зокрема й самоприйнят- тя, яке зумовлює її спроможність до залучення психозахисту як постійного механізму хаотичного або цілеспрямованого спротиву на дії довкілля.

Відомо, що недорозвинення мови і мислення інтелектуально неповносправних підлітків взаємопов’язані і взаємозалежні, тому обмежують подальший розвиток дитини, а ускладненість узагальнень перешкоджає правильному засвоєнню значень слів і формуванню мови загалом.

Неповносправним дітям із об’єктивних причин непритаманне використання стратегії поведінки вирішення ситуації, що полягає у внутрішньому діалозі з метою кращого осмислення, переробки інформації та вирішення проблеми. У розумово відсталих дітей така внутрішньокогнітивна процедура обмежена через недостатній рівень розвитку внутрішнього мовлення. Як відомо, сформовані внутрішня мова і мовлення забезпечують процеси мислення і саморегуляції поведінки, а динаміка розвитку мови та рівень мовленнєвого розвитку дитини відображають і особливості динаміки розвитку мислення та всієї інтелектуальної сфери.

Саме з відставанням розвитку психічних функцій розумово відсталих підлітків пов’язане й обмеження можливостей застосування ними стратегії фантазування. Слабкість спонукальних мотивів, недостатня емоційно-вольова регуляція, у зв’язку з чим розумово відсталі підлітки часто не доводять розпочату справу до завершення, прирікають їх на розбалансовані, неадекватні й аморфні психозахисні реакції. Застосування стратегій поведінки за типом культивування релаксації, стимулювання уяви, зміни діяльності, активізації спілкування з однолітками допомагають підліткам з розумовою відсталістю краще адаптуватися до мінливих умов життєдіяльності, а підлітки з легкою мірою розумової відсталості здатні опанувати доволі ефективні стратегії поведінки [3; 6].

У роботі О. Лясіної відображено істотний вплив акцентуації характеру на структуру психологічного захисту підлітків із розумовою відсталістю, зокрема досліджена специфіка вираженості видів психологічного захисту, що полягає в переважному використанні акценту- йованими дітьми з розумовою відсталістю механізмів захисту «заперечення», «витіснення», «компенсація», «реактивне утворення» і копінг- стратегій «розвага і фізична розрядка».

Встановлено, що акцентуація характеру часто проявляється у підлітків не лише з нормальним рівнем розвитку, але і з розумовою відсталістю. Також відзначено, що серед різної акцентуації характеру в підлітків із розумовою відсталістю статистично найчастіше трапляється епілептоїдний тип акцентуації характеру. Загалом констатовано закономірність, згідно з якою різні типи акцентуацій характеру у підлітків із розумовою відсталістю істотно впливають на структуру психологічного захисту.

Тому акцентуйовані підлітки з інтелектуальною неповносправ- ністю використовують у своїй поведінці значно більшу кількість захисних механізмів і копінг-стратегій порівняно з однолітками з нормальним розвитком.

Дослідниця констатує, що найбільша вираженість механізмів захисту виявлена у підлітків із розумовою відсталістю з сензитивно- шизоїдною, сензитивною, гіпертимною, астено-невротичною акцентуацією характеру, а копінг-стратегій – з лабільною, сензитивно- шизоїдною, шизоїдно-епілептоїдною акцентуацією характеру.

Водночас у зв’язку з розвитком компенсаторних реакцій у порушенні інтелекту вираженість механізмів психологічного захисту у розумово відсталих підлітків із акцентуацією характеру є різноманітнішою і поліморфнішою. Такі інтелектуально неповносправні діти у своїй поведінці частіше використовують пасивні механізми захисту, а їхні однолітки з нормальним розвитком задіюють активну захисну поведінку. Загалом найбільший ризик деструктивної поведінки існує в розумово відсталих підлітків із епілептоїдно-істероїдним типом акцентуації характеру [2].

Висновки. Психозахист є насамперед системою стабілізації особистості, спрямованою на відмежування свідомості від неприємних, травмувальних переживань, критерієм ефективності якої є ліквідація тривоги і позбавлення від страху. Результатом успішного захисту стає припинення імпульсів, що провокують тривогу, а результатом невдалого захисту є неспроможність зробити це, тому спричиняється їхнє постійне повторення.

В основі розуміння причин і способів застосування підлітками психологічного захисту закладена множинність суперечностей між різнорідними компонентами, різноякісними зв’язками, між готовністю особистості до адаптивної поведінки в нових умовах та інерцією старих способів функціонування, коли вона вимушена долати різноманітні перешкоди, стимулюючи свій саморозвиток.

Процес опанування підростаючою особистістю методами і прийомами саморозвитку складний і суперечливий, а найважливішими умовами його реалізації є свідоме (несвідоме) прагнення до рівноваги (дисбалансу) й гармонії (дисгармонії) індивіда між собою та навколишнім світом, що є видимим у гармонійному (дисгармонійному) поєднанні довіри (недовіри) особи до себе і світу, готовність (неспроможність) приймати кардинальні рішення щодо вдосконалення власної особистості.

На нашу думку, психологічний захист особистості є складною регулятивною системою, яка діє в ситуації внутрішнього самоконфлік- ту або зовнішнього конфлікту і містить дві підсистеми – стабілізації та подолання.

Основним джерелом розвивального потенціалу психологічного захисту особистості є конструктивні стратегії, зорієнтовані на поглиблене самоосмислення та позитивне самоприйняття і спрямовані на подолання психотравмувальних ситуацій. Реальні можливості активізації самозахисних зусиль особистості пов’язані із активізацією механізмів саморегуляції різних рівнів власної психоструктури, можливої насамперед завдяки налагодженню адекватного й позитивного самоприйняття.

Основним шляхом подолання деструктивної ролі психологічного захисту і формування його конструктивних векторів і функцій є осо- бистісне зростання, що, ґрунтуючись на адекватному самоусвідомленні та позитивному самоприйнятті, спирається на гностично- евристичний пошук, осягнення ціннісних сенсів буття, усвідомлення ролі і призначення людини у світі та самоактуалізаційне спрямування.

Таке перекодування можливе на підставі опанування особистістю якомога повнішим тезаурусом загальнолюдських вартостей, що будуть своєрідною свідомою (і/або підсвідомою) протиотрутою різноманітним негативним і дискомфортним втручанням у її психосвіт, а отже, витриманішим і продуктивнішим застосуванням механізмів психозахисту.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Колосова Т. А. Копинг-поведение и механизмы психологической защиты у подростков с умственной отсталостью: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. психол. наук 19. 00. 10 – коррекционная психология / Т. А. Колосова. – СПб., 2007. – 24 с.
2. Лясина Е. С. Психологическая защита у акцентуированных под. – ростков с умственной отсталостью: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. психол. наук: спец. 19. 00. 10 – коррекционная психология / Е. С. Лясина. – СПб., 2008. – 24 с.
3. Никольская Н. М. Психологическая защита у дете / Н. М. Никольская, Н. М. Грановская. – СПб. : Речь, 2001. – 504 с.
4. Семенова Т. И. Взаимосвязь интеллекта и механизмов психологической защиты: дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 01 – общая психология, психология личности, история психологии / Т. И. Семенова. – М., 2004. – 188 с.
5. Скиба Н. В. Психологическая защита как средство личностного развития подростков: автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. психол. наук: спец. 19. 00. 07 – педагогическая психология / Н. В. Скиба. – Курск, 2006. – 24 с.
6. Субботина Л. Ю. Психология защитного поведения: монография / Л. Ю. Субботина. – Ярославль: ЯрГУ, 2006. – 220 с.
7. Шавровська Н. В. Особливості пізнання психологічних захистів суб’єкта засобами психоаналізу малюнків: дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07 – педагогічна та вікова психологія / Наталія Володимирівна Шавров- ська. – Черкаси, 2007. – 233 с.