Головна функція економіки

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення.

Реальна заробітна плата – це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів:

рівня номінальної зарплати;

цін на товари і послуги, які споживає населення;

величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

 

 

Невідновні природні ресурси – це ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Вони належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Загальні запаси таких ресурсів обмежені, тому їх власник завжди стикається з дилемою: вийти на ринок сьогодні чи відкласти продаж. Негайне використання невідновлюваних ресурсів дозволить розширити поточні споживання й отримати коштів для інвестицій, а консервація ресурсів залишає продавцю шанс отримати у майбутньому велику економічну вигоду, оскільки зі зменшенням запасів вартість одиниці ресурсу зростатиме. Отже кажучи, аналізувати ринок невідновлюваних природних ресурсів необхідно з врахуванням часу.

Власник невідновлюваного ресурсу порівнює дохідність двох альтернативних варіантів використання:

негайного продажу за поточною ціною з наступним інвестуванням отриманої суми (наприклад, її вкладенням до банку) та отриманням після цього додаткових доходів (відсотків з внеску) ;

продажу ресурсу через певний час за вищу ціну.

До консервації ресурсів прийнятний критерій економічної обгрунтованості інвестиційного проекту. Консервація ресурсу та її відстрочена продаж за підвищеним цінами виправдані лише за позитивного значення чистої дисконтованої вартості NPV:

NPV = PDV – I > 0,

де

PDV = TR / (1 + i) > t.

Величиною інвестицій (I) у разі можна вважати поточну вартість ресурсу; величина І позначає річну ставку відсотка від вкладення виручених за продаж ресурсу грошей до банк; валова виручка від проекту (TR) – це вартість, за яку ресурс продадуть через t років.

При такій умові рівноважна ринкова ціна невідновлюваних природних ресурсів має довгострокову тенденцію до зростання пропорційно річній нормі прибутку з капіталу.

Якщо темпи зростання ціни на ресурс будуть менші, ніж типова для економіки норма прибутку, то вигідніше продати його і вкласти гроші до банку.

З іншого боку, консервації ресурсів перешкоджають елементи ринкової невизначеності:

1) неточність оцінки запасів ресурсу;

2) небезпека появи ресурсав-замінників;

3) можливість зменшення попиту на ресурс внаслідок зміни технологій.

Якщо результаті цих процесів світові ціни на всі ресурс зростатимуть повільніше, ніж очікувалося, консервація принесе підприємству лише збитки. Отже, ухвалення рішення про консервацію ресурсів пов'язане з потребою враховувати не застраховані від ризику несприятливі зміни ринкової кон'юнктури, тоді як негайна реалізація ресурсу вільна від ризиків.

 

 

Економічна рента – це дохід не тільки від фактору виробництва «земля», але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого обмежена. Таким є визначення ренти класичною школою.

Поняття «економічна рента» ширше поняття «земельна рента». Економічну ренту отримують не лише земельні власники і землекористувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних паперів. У зв’язку з використанням цих факторів виникають рентні відносини.

Рентні відносини – відносини між економічними суб’єктами стосовно використання у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано додаткову продукцію, реалізація якої приносить суб'єкту, що господарює на цих землях, додатковий дохід. На відміну від інших галузей виробництва, такий дохід у сільськогосподарському виробництві має постійний характер, бо довільно відтворити ділянки кращої якості практично неможливо. Виникає монополія виробника на виробництво на таких ділянках, яка і дозволяє йому постійно отримувати додатковий дохід.

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює одержання певними виробниками додаткового доходу, який має постійний характер, на відміну від такого доходу в інших галузях економіки. Тому з приводу виробництва та присвоєння додаткового доходу виникають відносини, які називаються рентними відносинами, а додатковий дохід набуває форми земельної ренти.

Рентні відносини виникають між власниками землі і землекористувачами з приводу виробництва і присвоєння додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і присвоює додатковий дохід. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Розрізняють декілька форм земельної ренти:

1. Диференціальна рента пов'язана з монополією на землю як об'єкт господарювання. Механізм її утворення наступний. Виробництво сільськогос-подарської продукції передбачає використання, крім землі як основного фактора виробництва, і інших ресурсів, що виступають у формі капіталу. Оскільки земельні