Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ – початок ХХ ст.)

З появою у другій половині ХІХ ст. в монастирі регулярних часописів вивчення різноманітних аспектів історії та діяльності Почаївської лаври, її духівників стало більш масштабним і цілеспрямованим (М. Теодорович, В.Туркевич, А. Хойнацький, Е. Крижановський та ін.). У своїх творах автори намагалися показати всі сфери діяльності монастирського духовенства, проте громадсько-політичний аспект, на відміну від культурно-освітнього, залишався не розкритим.

Для дореволюційної літератури характерною є наявність праць як світських, так і церковних авторів, але лише окремі аспекти нашої теми знайшли в них своє висвітлення.

У радянську добу панування атеїстичного світогляду наклало відбиток і на дослідження з історії Почаївської Свято-Успенської лаври. Проблематика державно-церковних відносин спиралася на основні принципи ставлення більшовицької партії і Радянської держави до релігії, православної церкви, духовенства.

Критиці православного духовенства були присвячені праці російських (Д.Венедиктова, С. Данилова) та українських (Г. Денисова, П. Карпенка) авторів. За змістом і структурою вони є однотипними і мають виключно антицерковний характер. Священики, за думкою цих авторів, є експлуататорами, брехунами, розпусниками, ненажерами і користолюбцями.

Проте були дослідники, які дещо по-іншому підходили до вивчення історії та діяльності монастирського духовенства. Це переважно праці вихідців із Волині, книги яких видані на території України та за кордоном в обмеженій кількості, а також і праці закордонних дослідників.

Ідеться про книгу почаївця І.Дубилка «Почаївський монастир в історії нашого народу» та праці митрополита Іларіона (Івана Огієнка) , присвячені монастирю та Іову Желізу.

Питання місця і ролі Почаївського монастиря та лаври аналізують у своїх дослідженнях і такі автори, як І. Власовський у «Нарисі історії Української Православної Церкви» (Нью-Йорк, 1956), Д. Дорошенко в «Історії України» 

Семен Жук (Антонович) , використовуючи матеріали попередників та архівні документи монастиря, аналізує у своїй роботі становлення обителі, підкреслюючи її важливість саме для українського народу. У своєму дослідженні С. Жук звертає увагу і на культурно-освітню діяльность монастиря, зокрема, видавничу справу.

У міжвоєнні роки польському досліднику Юзефу Дуткевичу вдалося розшукати у лаврському архіві та опублікувати три архітектурні проекти Успенського собору, незважаючи на те що в ХІХ столітті відомий монастирський історіограф Амвросій заявляв про їх відсутність.

Ще ряд польських авторів, зокрема В. Вуйчик, Є. Поплатек, Є. Ковальчек, видали праці, присвячені становленню архітектурного ансамблю Почаївської Лаври у XVIII – XIX ст.

Історія Почаївського монастиря стала предметом наукового розгляду в середині ХІХ ст. і продовжувала перебувати у сфері зацікавлень науковців до початку ХХ ст., але процес її вивчення був перерваний у часи панування в історичній науці радянської ідеології. 

У 1990-х рр. відбувається суттєве пожвавлення у сфері досліджень на церковно-історичну тематику, з'являється низка монографій і статей, у яких звертається увага на роль Української церкви в державотворчих процесах, політичних і культурних взаєминах з Росією. Водночас робляться спроби оцінити місце Почаївської лаври в духовному житті українського народу, її значення як феномена української культури.

Ідеться про А. Гудиму та його статтю «Почаївський монастир в історичній долі українства». Також згадаємо тези Т. Горбаченко і В. Лубського про роль даної обителі та її вплив на духовне життя українського народу. 

Ю. Свідерський подає історію монастиря від часу його заснування і до наших днів. Досить глибоко поданий аналіз того періоду, коли він належав прихильникам унії, простежений її вплив на життя українського народу.

Необхідно відзначити розробку сучасними істориками церкви різних аспектів матеріального становища парафіяльного духовенства. Ґрунтовні праці із цього питання належать О.П.Крижанівському та С. М. Плохію . Щоправда, автори ставлять собі за мету розгляд матеріального забезпечення духовенства лише першої половини ХІХ ст.

Багато уваги сучасні дослідники присвятили вивченню історії становлення архітектурного ансамблю монастиря. Вагомою є праця «Почаївська Свято-Успенська лавра» , видана у 2000 р. київськими науковцями П.А. Ричковим та В.Д. Луцом.

Помітним внеском у висвітлення діяльності православного духовенства в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. є праці сучасних українських дослідників Н.А. Шип , В.Б. Молчанова.

Історіографію доповнюють дисертаційні дослідження сучасних авторів В. Перерви та Г. Степаненко.

Зокрема у своєму дослідженні В. Перерва простежив еволюцію державної політики щодо правового забезпечення діяльності київських митрополитів та їх вікаріїв, духовної консисторії і правлінь, благочинних та рядових священиків єпархії. Виявив різнопланові конфліктні ситуації світського і церковного права та їхній вплив на церковне життя з урахуванням регіональних особливостей митрополії. 

У дисертації Г. Степаненко комплексно проаналізована і створена цілісна картина освітньої діяльності православного духовенства, показане її суспільне значення, досліджена просвітницька діяльність викладачів і вихованців духовних семінарій України. Але вона написана на матеріалах Київської, Подільської, Харківської та Катеринославської губерній, тому освітня діяльність духовенства Волині, зокрема і Почаївського монастиря, не знайшла в ній відображення.

У другому підрозділі «Джерельна база» аналізуються джерела, на яких базується дослідження, що включає в себе документи державних архівів, дані статистики, періодичних видань.

Джерельною базою дисертації є комплекс архівних та опублікованих документів офіційного характеру, матеріалів періодичних видань, залучення яких дозволило дати відповіді на поставлені в роботі завдання.

Першорядну вагу в дослідженні