Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ – початок ХХ ст.)

Усі історики Почаївської лаври вказують, що ні в її архіві, ні деінде не залишилося ніяких документів, у яких був би зафіксований момент, коли православний монастир став уніатським. У 1721 році остаточно оформилися відношення І. Виговського з унією. З того ж року обитель, витримавши 125-літню боротьбу з уніатськими впливами (від Берестейської унії в 1596 р.), стає вже греко-католицьким монастирем і належить до чину (або ордену) Св. Василія Великого.

З усієї системи церковного життя православної церкви східного обряду уніати зберегли тільки церковнослов'янську мову і незначний зовнішній обрядовий бік богослужіння. Вони організували тут друкарню, у якій було видано багато книжок богослужбового, проповідницького, катехизного й господарського змісту на церковнослов'янській, українській, польській і латинській мовах.

Саме в греко-католицький період існування Почаївського монастиря поступово перебудовуються храми та інші споруди святині, внаслідок чого він набуває зовсім іншої архітектурної зовнішності. Користуючись значними прибутками від маєтностей колишнього православного монастиря, василіани привели до ладу господарство й відбудували ті споруди, які ще можна було відновити. 

Друкарня стає одним із головних осередків видавничої діяльності ордену після отримання в 1732 році спеціального королівського привілею на видання церковної літератури. Поява багатотиражної друкованої книги сприяла більш швидкому і масовому обміну культурними цінностями та їх засвоєнню. Тому вивчення вітчизняних стародруків дає цінні матеріали для висвітлення історичних процесів взаємовідносин та взаємовпливів між народами, давніх джерел їх культурного єднання.

Але найбільший розквіт монастиря і містечка припадає на другу половину XVIII ст. Польський магнат граф Микола Потоцький фундував монастиреві значні грошові пожертви, на які спорудили величний Успенський собор. Масштабна перебудова монастиря збігалася в часі ще з однією досить важливою подією. У 1778р. польський король Станіслав Август надав Почаєву статус міста на основі Магдебурзького права. Ця обставина стала важливим чинником у подальшому економічному розвитку містечка, яке отримало змогу самостійно вирішувати свої нагальні життєві проблеми. Виготовлення церковної атрибутики, торгівля та обслуговування паломників-прочан стали пріоритетними напрямками в діяльності місцевого населення.

У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі. Багато польських земель, а також Волинь із Почаєвом були приєднані до Російської імперії. На тих землях розпочалося навернення уніатів до православної церкви.

На початку ХІХ ст. серед двадцяти шести монастирів Василіанського чину, що входили до складу греко-католицької єпархії на теренах тодішньої Російської імперії, Почаївський монастир був одним із найбільших і найбагатших. Одних лише власних підданих він мав 234 особи, не рахуючи численних прихожан. Його капітал під відсотками перевищував 144 тис. рублів. Значний прибуток приносили щорічно й тисячі паломників з усіх країв – представників не лише греко-католицької, але й римо-католицької та православної церков.

У підрозділі 2.3. «Передача Почаївського монастиря православним Московського патріархату» висвітлюється проблема переходу монастиря в руки православних ченців.

Починаючи з 1795 р., після третього поділу Речі Посполитої, за яким територія Волині відійшла до Росії, згідно з указом Катерини ІІ починається методичний наступ царизму та Святішого Синоду на позиції об’єднаної (греко-католицької) церкви.

У 1830 р. українські землі опинилися у вирі революційних подій. У листопаді спалахнуло національно-визвольне повстання поляків проти режиму Російської імперії. Серед тих, хто підтримував польське повстання, були мешканці почаївської обителі, адже там проживало чимало ченців польського походження. Після придушення виступу російський уряд особливу увагу приділив Почаївському монастирю. Відкрито засвідчивши свою підтримку повстанцям, василіани потрапили у досить скрутне становище. Головнокомандувач І-ої армії генерал граф Сакен та волинський і подільський губернатор Левашов відразу ж донесли цареві, що духовенство Почаївського монастиря активно допомагало повсталим полякам. Для з’ясування обставин Микола І призначив Військову комісію, яка розпочала своє слідство у травні 1831-го року.

Проте головним наслідком підтримки почаївськими ченцями-василіанами польського повстання 1830-1831 рр. став перехід монастиря до православних Московського патріархату.

У третьому розділі «Почаївський монастир у ХІХ – на початку ХХ ст. і його місце у суспільно-політичному житті Волині» аналізується роль монастирського духовенства, насамперед, керівництва обителі у церковно-державних відносинах зазначеного періоду, а також досліджуються шляхи одержавлення їхніх пастирських обов’язків.

У підрозділі 3.1. «Суспільно-політична діяльність духовенства монастиря в умовах посилення самодержавного впливу» доводиться, що царизм безапеляційно втручався у внутрішні справи монастиря.

Церква ніколи не була байдужою до суспільного ладу, ідеологічних і політичних проблем, хоча вперто підкреслювала свій нейтралітет і соціальну універсальність. Функції соціального регулятора вона виконувала, охороняючи привілеї експлуататорського класу і проповідуючи бідним терпимість і чекання потойбічного раю. Частина українського духовенства, особливо верхівка духовної ієрархії, унаслідок тривалої русифікаторської політики служила своєрідною зброєю царського режиму.

Завдяки активній господарській діяльності Почаївської лаври, монастир на початок ХХ ст. став одним із найбагатших і найвпливовіших у Російській імперії. Він володів низкою майстерень, свічковим заводом, який мав від 10 до 12 тисяч карбованців прибутку на рік. Близько 4 тисяч карбованців щороку приносила монастиреві торгівля святою водою. При обителі працювало два великих платних готелі, найбільша на території західних губерній друкарня. Земельні наділи монастиря складали 1370 десятин і продовжували зростати. Проте, незважаючи на внесок архіреїв ХІХ ст. у подальшу розбудову святині, основним їх завданням залишалося надання лаврі рис православного монастиря та сприяння поширенню і закріпленню позицій московської церкви