Характеристика функцій об’єктивного юридичного права

Охоронно-обмежувальний (попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів про право, не доведених до правопорушення, і пов'язаний з установленням заборон, що спрямовані на охорону суб'єктивних прав та забезпечення соціальної справедливості.

Охоронна функція, виражається у фізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), нерідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання як підозрюваного).

Вона виражається в наступному:

• визначення заборон на вчинення протиправних діянь;
• встановлення юридичних санкцій за вчинення даного діяння; [10, с. 51]
• безпосереднє застосування юридичних санкцій до осіб, які вчинили правопорушення.

Слід зазначити, що регулятивно-статична і регулятивно-динамічна функції складають позитивне регулювання права. Охоронна функція права становить негативний регулювання права. [11, c. 146]

Захисна (відбудовна) – це функція установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов'язаного із спричиненням шкоди суб'єктам права, посяганням на їх правовий стан і «захисною» реалізацією права – спрямованістю на захист суб'єктивних прав.

Захисний вплив права виявляється за наявності правопорушення, вчиненні шкоди суб'єктам права; іноді виражається у застосуванні примусових заходів (фізичного примусу – позбавлення волі особи, котра вчинила злочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав та інтересів, правового стану (поновлення на роботі чи посаді незаконно звільненого працівника; сплата аліментів; захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахист прав тощо).

На рівні суб'єктів права слід розмежовувати поняття «охорона» і «захист». Іноді один і той самий орган наділений правом охорони і захисту. Так, суд чи інший юрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа мають право (правомірність) не тільки захищати суб'єктів права, але й охороняти їх за допомогою установлених законом заходів правового впливу.

Адвокати, а також фізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційними повноваженнями, не мають права займатися «охороною». Вони можуть здійснювати тільки правовий «захист».

Правоохоронні органи, їх посадові особи наділені правами (правомірностями) охорони і захисту прав та свобод суб'єктів права.

Отже, охоронна і захисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов'язані і витікають одна з одної, бо немає об'єктів, які б тільки охоронялися чи тільки захищалися.

Виховна функція – права являє собою результат здатності права висловлювати ідеологію певних класів і соціальних сил і його здатність впливати на думки і почуття людей. Тому одним з найважливіших завдань виховної функції права є виховання високої правосвідомості, формування стимулів правомірної поведінки у громадян.

Відновлювальна функція – функція, спрямована на відновлення порушеного права або положення. Ця функція займає особливе ціннісне місце в механізмі правового впливу.

За допомогою правових засобів дуже часто відновлюється колишнє правове становище суб'єкта права, обличчя знову стає володарем тих прав, яких воно було позбавлене, йому повертається його майно, він відновлюється на роботі, реабілітується його ім'я, відновлюється порушений громадський порядок і т. д. Реалізація відновлювальної функції нерідко здійснюється у формі скасування прийнятого правового акта чи досконалого юридично значущої дії (скасування наказу про звільнення, вселення в незаконно зайняту квартиру і т. п.). [13, c. 208]

Норми, спрямовані на відновлення порушених прав і свобод особистості, містяться як у міжнародно-правових актах, так і в багатьох внутрішньодержавних документах.

Наприклад, Загальна декларація прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення в правах» [1, ст. 8]; ст. 12 ЦК України передбачає «відновлення становища, яке існувало до порушення права». Відповідні норми трудового права є важливим гарантом відновлення особи на колишньому місці роботи і т. д.

Обмежувальна функція – функція, спрямована на обмеження в суспільних відносинах суспільно небезпечної поведінки. Наявність у права обмежувальної функції пов'язано з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. А регулювати – значить наказувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, нарешті, всього суспільства.

Тому, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві складалися більш розумно і не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб'єктів громадських зв'язків, припиняючи тим самим вседозволеність, анархію і свавілля. Ці обмеження формулюються в заборонних та зобов'язуючих нормах, в інших правових приписах.

Обмеження прав – це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція, дозволяючи ідеологічне різноманіття, одночасно обмежує можливості створення будь-яких партій, організацій та рухів. Конституція прямо говорить, що забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Оціночна – дозволяє праву виступати в якості критерію правомірності чи неправомірності чиїхось рішень і вчинків. Якщо людина діє правомірно, то держава і суспільство не повинні пред'являти до нього претензій.

Особливу роль у реалізації оціночної функції відіграють охоронні та заохочувальні норми, в яких у загальному вигляді міститься негативна або позитивна оцінка тих чи інших можливих дій.

У процесі застосування цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинку, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності або заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження орденом за указом президента).

 

ВИСНОВКИ:

 

На закінчення хотілося б підбити деякі висновки:

1. Під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом узяте.

2. Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

3. Правове вплив – це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян.

4. Напрямок впливу – найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право. Таким чином, функція права – це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, що випливають з її якісною самостійності як соціального феномена: Функція права випливає з її сутності і визначається призначенням права в суспільстві. Функції – це «світіння» сутності права в суспільних відносинах. У той же час, будучи проявом іманентних властивостей сутності, функції не зводяться до них і не є простою їх «проекцією». Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права. Як явище завжди містить момент незалежності від сутності, так і функція права має певну ступінь незалежності від його сутності. Функція права – це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин). Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку. Функція права уявляє, як правило, напрям його активної дії, упорядочивающего певний вид суспільних відносин. Тому одним з найважливіших ознак функції права є її динамізм. Сталість як невід'ємну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики.